Таланти і суспільство: Як нам всім змінитися, аби таланти були з нами

Автор: Валерій Пекар
Джерело: проект kmbs

Валерій Пекар

Отже, чи здатне наше суспільство породжувати таланти, плекати їх, створювати для них живильне середовище? Здається, що в нас є проблеми: відплив талантів зростає. Так що ж, маємо вішати в аеропорті об'яву «Останній талант, коли будете виїжджати, вимкніть за собою світло?»

А що ми взагалі знаємо про наше суспільство?

Існують три типові підходи до вивчення суспільства:

• демографічний: чоловіки й жінки, із середньою та вищою освітою, містяни та селяни;
• класовий: «пролетарі», «буржуї», «інтелігенція» тощо (беру в лапки, бо в сучасних умовах ці поняття аж надто застарілі, а нових немає);
• політичний: ось це прихильники однієї партії, ось іншої, а ось «противсіхи».

Всі ці способи вивчення суспільства не дають нам жодних підходів до проблеми талантів, адже талант може народитися і зростати будь-де, незалежно від кордонів демографічних груп, класових умовностей і політичних уподобань. Щоб розібратися, нам необхідно зрозуміти, які цінності панують у різних групах суспільства, що рухає людьми, визначає їхні дії. І от що ми побачимо, проаналізувавши різноманітні соціологічні дослідження. (Розшарування відповідно до систем цінностей проводиться за моделлю, відомою під назвою «спіральної динаміки»).

Переважну більшість дорослого населення становлять люди, для яких основними цінностями є справедливість, добробут, стабільність і порядок. Саме ці люди «відповідальні» за надзвичайну українську терплячість. Саме вони ходять на вибори, голосуючи за «доброго царя» чи «добру царицю», які все владнають, і «все буде гаразд». Саме до цих людей апелюють політики, обіцяючи «покращення вже сьогодні», «Україну для людей» або «справедливість, за яку варто боротися». Оцінка частки людей з такою переважаючою системою цінностей становить 55%. Назвемо цю парадигму мислення і систему цінностей патерналістською.

Іншою великою групою за цінностями є люди, які прагнуть не добробуту, а багатства; не роботи, а кар'єри; не справедливості, а самореалізації; не стабільності, а успіху. Ці люди не покладаються на державу, а лише самі на себе. Звідси походять підприємці та вчені, діячі культури і мистецтва, спортсмени та значна частина кваліфікованих професіоналів розумової праці. Світ для них — це велика шахівниця, де треба виграти. Цю парадигму мислення і систему цінностей називатимемо раціоналістичною. Таких людей у нашому суспільстві приблизно 15%. Багато це чи мало? Надзвичайно багато для системних перетворень суспільства, якщо б ці люди були об'єднані. Надзвичайно мало, якщо взяти до уваги, що вони розпорошені і не становлять критичної маси. До речі, ці люди здебільшого не ходять на вибори, бо не бачать жодного політика, який би представляв їхні інтереси та їхню модель майбутнього.

З іншого боку, приблизно 15% складають люди із переважаючи цінностями боротьби, перемоги, влади, «життя на повну» та негайного втілення бажань. Вони цінують силу, волю до перемоги, вдачу, хитрість. Світ для них — це джунглі. Останнім часом їх добре видно, але це не означає, що вони складають більшість у суспільстві. Ми називатимемо цю парадигму мислення і систему цінностей героїчною. Зазначимо: сюди входять не лише самі переможці, але й переможені, що чекають на реванш на тому самому життєвому рингу.

Є й інші групи, порівняно менші. Так, приблизно 3% складають люди з мисленням, спрямованим на гармонію, спільний неконкурентний розвиток, прийняття і толерантність. Незважаючи на те, що далеко не всі вони пов'язані з екологічним рухом, ми будемо називати цю парадигму мислення і систему цінностей екологічною.

На іншому кінці спектру знаходиться приблизно 10% людей із картиною світу, побудованою на забобонах (неважливо, про що йде мова — чорну магію, народні повір'я, Шамбалу чи інопланетян; важливо, як вірять, а не у що саме вірять). Назвемо цю парадигму мислення і систему цінностей магічною. Поруч стоять люди з інстинктивним мисленням (бомжі тощо), кількість яких умовно вважатимемо 1%.

Парадигми мислення не кращі і не гірші одна за іншу, але вони не рівноправні. Мислення дитини від народження еволюціонує, проходячи той самий шлях, що проходило людство від початку своєї еволюції. Всі ми проходимо крізь інстинктивну, магічну, героїчну систему цінностей… Хтось застрягає, хтось затримується, хтось рухається далі. Звичайно, не всі досягають найвищих ступенів, але порядок їх фіксований. Кожна наступна парадигма мислення означає більший масштаб мислення, більшу структурність, більший ступінь рефлексії.

На сьогодні твердження, що людське мислення проходить в своїй еволюції поступово крізь ряд певних станів, поділяється більшістю вчених. Розбіжності є в деталях моделей, але в нашому популярному викладі це неважливо. Підкреслимо: це не типи людей, бо в кожному з нас є всі системи і парадигми одночасно. Але якась із них певний час домінує, частіше визначає наші вчинки, більшою мірою сповнюється нашою енергією й емоціями. Фокус протягом життя може рухатися в обидва боки, але в певний момент часу його можна умовно зафіксувати.

Отже, маємо профіль, показаний на малюнку 1 (далі буде зрозуміло, чому вісь нахилена). Зліва направо йдуть парадигми мислення і системи цінностей: інстинктивна, магічна, героїчна, патерналістська (найвищий стовпчик), раціоналістична, екологічна і ще одна, на якій ми не будемо зупинятися, бо її частка в нашому суспільстві близька до нуля.

Повернемося до талантів. Де їх шукати? Ідеалом героїчної системи цінностей є герой, переможець — найсильніший чи найхитріший: Ахіллес, Одисей. Ідеалами патерналістської системи цінностей є лицар та монах — зразки честі і праведності. Ідеалом раціоналістичної системи цінностей є інноватор (в науці чи мистецтві, техніці чи підприємництві). Ідеалом екологічної системи цінностей є майстер взаємовідносин. Отже, талантами в нашій картині світу можна вважати двох останніх.

Тепер подивимося на типовий профіль суспільства, яке сьогодні приваблює таланти (малюнок 2). Ми бачимо, що воно знаходиться трохи вище на «схилі». Це означає, що нам, аби стати суспільством, привабливим для талантів, треба набути той самий профіль (малюнок 3).

Легко уявити собі суспільство таким «равликом на схилі» (малюнок 4). Маємо посунути равлика трохи вище. Розвиток йде вгору під впливом внутрішніх імпульсів самого суспільства, але, як і зі звичайним равликом, щось заважає. І не просто заважає, а тягне вниз. Равлика, що повзе вгору, тягне додолу сила, що присутня завжди і всюди — гравітація. Так само аналогічний чинник, що дається взнаки за будь-яких умов і в будь-яких випадках, тягне додолу «равлика»-суспільство. Називається він соціальною ентропією і становить собою різновид всезагального закону збільшення хаосу, який однаково чинний для молекулярних систем, живої та неживої природи, штучних створінь, досягнень духу, одинокого мислення чи соціальних систем. Зауважимо, останнім часом соціальна ентропія в нашому суспільстві наростає.

Згадується класична цитата: «Тихо, тихо ползи, улитка, по склону Фудзи, вверх, до самых высот!» (Кобаясі Ісса, російський переклад В.Маркової, епіграф до роману А.Н. і Б.Н.Стругацьких «Равлик на схилі»). Як же нам рухати нашого равлика?

По-перше, зазначимо, що «равлика» треба рухати цілком. Якщо займатися лише «головою», тягнучи її вгору, то «равлик» порветься на дві частини, що є надзвичайною катастрофою. Значить, треба рівномірно рухати вгору всі частини «равлика». Вся система має бути здоровою і динамічною.

Єдиним способом урухомлення суспільства є суспільні інституції, яких людство винайшло багато. Всі вони потрібні, бо мають свою роль, і не можна відкидати якусь із них як застарілу, бо кожна з інституцій працює з відповідною частиною суспільного «равлика». Перехід із магічної системи цінностей до героїчної забезпечують спорт та підліткові організації. Від героїчної до патерналістської — школа і церква. Від патерналістської до раціоналістичної — старша школа, університет тощо, а також різноманітні креативні простори і події. Від раціоналістичної до екологічної — громадські спільноти та об'єднання різноманітної спрямованості. Звичайно, це все спрощення, але воно має чітку мету — показати, як суспільство за допомогою тих або інших інструментів рухає «вгору» своїх членів і, в результаті, рухається само. (Звичайно, велику роль відіграють також державні інституції, такі, як суд, армія тощо, але на державу у нашій справі з «равликом» сподіватися марно.) Кожен індивідуальний перехід є свого роду великою чи малою «мандрівкою героя», цей термін часто згадується на подіях TEDx. І уможливлюють ці мандрівки певні соціальні інституції.

Отже, маємо значну кількість майданчиків для практичної роботи кожного з нас: спортивні та підліткові клуби й організації, недержавні освітні заклади всіх рівнів, церковні громади, громадські спільноти тощо.

Стислий перелік простих рецептів можна вмістити в кілька висловів:

1. Бути самими собою — не переживати, якщо ваші особисті цінності не співпадають з цінностями більшості членів суспільства.
2. Бути суб'єктом, а не об'єктом. Це стосується і кожного з нас, і суспільства в цілому.
3. Розвиватися і допомагати робити це іншим, у тому числі шляхом створення відповідних суспільних інституцій.
4. Самоорганізовуватися, а краще сказати — інтегруватися.
5. Розвивати середовище довіри навколо себе та розповсюджувати цю ідею далі.
6. Не воювати за минуле, але поважати його. Натомість зосередитися на майбутньому.

Як члени суспільства ми дуже різні. Наші різні системи цінностей визначають різне світосприйняття. Але ми потрібні один одному, тож маємо сприймати інших такими, якими вони є, спробувати зрозуміти один одного і допомогти рухатися далі. Ми живемо в різних світах: маємо різні уявленні про лідерство (хто є хорошим лідером, а хто поганим), про національну ідентичність (наприклад, кого можна вважати українцем), різні уявлення про державу і політику і, звичайно, різні картини історії. Але порозуміння між цими світами можливе і, більше того, необхідне (саме для цього і потрібні соціальні інновації). І тому особливо нам потрібні сьогодні модератори, що вміють встановлювати порозуміння і довіру між світами.

Сьогодні у суспільному інформаційному полі розлиті зневіра та апатія. Багато людей бажали б щось зробити, але вони певні, що держава, суспільство, середовище їм заважатимуть. Але ж є речі, які можна робити, і ніхто не заважатиме. Ми можемо вже сьогодні, вже тут, створювати кластери нового:

• підприємницькі еконоценози (системи спів-конкуренції), осередки довіри і системи взаємної підтримки,
• майданчики для комунікації: асоціації, клуби, співтовариства, «фабрики думки» тощо,
• альтернативні освітні заклади і мережі всіх рівнів,
• креативні простори,
• нові способи вирішення суспільних проблем.

Ми можемо не просто створювати кластери нового, а й з'єднувати ці кластери між собою, поширюючи вплив нової країни. І ніхто не може стати нам на заваді, бо форми нового життя знаходяться поза межами розуміння і впливу правителів старої країни. І тоді нова країна просто проросте крізь стару так, як трава проростає крізь потрісканий асфальт.

За матеріалами виступу на TEDx Kyiv 2012 «Талант. Освіта. Розвиток».

ВІДЕО ВИСТУПУ — Валерій Пекар: Таланти і суспільство

Про автора:

Валерій Пекар — президент компанii "Євроiндекс", член команди "ВікіСітіНоміка". Підприємець з 20-річним досвідом у сфері маркетингу та комунікацій. Член ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Отримав ступінь MBA у kmbs. Автор більше 200 статей з маркетингу, менеджменту, інформаційних технологій, футурології.