ВОЛОДИМИР МОНОМАХ: «ПОВЧАННЯ» — доторк до Мудрості
Вступне слово Олександра Саврука
- Державний муж, Воїн, Батько сімейства має право передати в свій спосіб синам своїм власну Візію того, як "воно" має бути, на підставі свого власного бачення ЩО їм сказати, і ЯК їм це сказати.
- Платон у своїй праці "Про республіку" зазначив трохи мрійливо, що "Щасливі царства, в яких філософи правлять, або царі філософствують". Вольтер пізніше майже в унісон зазначав, що і монархія може бути найдовершенішою формою (у:)правління, якщо монархом є Марк Аврелій. Філософія, мудрість — це вміння працювати із складними системами, а керівники будь-яких суб'єктів на ринку так само працюють із складними системами, які складаються з набагато складніших суб'єктів — людей. Рано чи пізно реальні керівники звертаються до базових, категорійних речей, на яких "світ стоїть". Це допомагає.
- В нашому асоціативному візійному ряді маємо можливість відчути класику управлінської мудрості. Часом ми даємо варіант визначення поняття мудрості як "розуміння принципів", засадничих правил гри, які діють майже в абсолютній більшості відповідних ситуацій, подобається нам це чи ні, хочемо ми цього чи ні. Як приклад згадуємо заповіді Божі, найлаконічнішу конституцію в світі.
- Ми згадуємо про трансформацію, в тому числі і як про зміну "набору" правил гри в системі, яка трансформується. Ми маємо вміти виділяти, "формалізувати" правила в рамках, яких ми діємо, і правила-принципи, на яких ми маємо жити завтра...
- Мудрий керівник у відповідний момент не буде роздавати "інструкції" (рибку), а ліпше запропонує правила, принципи, засадничі підходи (вудку), які приведуть до справжнього виграшу тих, хто, в свою чергу, сприйме їх душею як свої, і буде достатньо сильним, щоби дотримуватись їх у житті.
- Син Всеволода Святославовича та доньки візантійського імператора Костянтина Мономаха, батько Юрія Долгорукого, Володимир Мономах (1053-1125) був виразним провідником (так і хочеться сказати "лідером", — але надто модерно звучить це слово у історичному контексті!) серед князівської братії. Згуртування Русі, організація і безпосереднє керівництво походів на половців з нищівними результатами для останніх... Встановив зв'язки з європейськими країнами, здійснив реформу князівського суду, визнаний одним із родоначальників європейського гуманізму.
- Давайте повчимося у талановитого керівника, земляка, який звертається до нас із тисячолітньої давнини, із силою віри і любові, а отже з мудрістю, до якої не гріх притулитися зайвий раз кожному з нас...
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ «ПОВЧАННЯ»
Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенний, батьком возлюбленим і матір'ю своєю з Мономахів — названий при хрещенні Василем, руським іменем Володимир... і ради людей християнських, яких стільки уберіг з милості своєї і батьківської молитви від всіляких бід! Сидячи на санях, подумав я в душі своїй і похвалив Бога, що до сих днів мене допровадив.
Хай діти мої, чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба — хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися.
Перш за все, Бога ради і душі своєї, майте страх Божий в серці своєму і милостиню подавайте щедру, — бо то початок всякого добра. Якщо ж комусь не люба грамотиця ся, хай не посміхається, а так про неї скаже: на далекій путі та на санях сидячи, небилиць наговорив.
Зустріли були мене на Волзі посли від братів моїх і сказали: "Приєднуйся до нас, і виженемо Ростиславовичів, і волость їхню відберемо. Якщо ж не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі". І я сказав: "Хоч ви й гніваєтесь, але не можу я ні з вами піти, ні клятву порушити".
І відправивши їх, узяв Псалтир, розгорнув у печалі, і таке мені випало: "Пощо сумуєш, душе? Пощо бентежиш мене?" і далі. А потім вибрав слова ці чудові, розклав їх у ряд, і написав: "Якщо вам останні не любі, то беріть передніх".
"Пощо сумуєш ти, душе моя? Пощо бентежиш мене? Я надіюсь на Бога, бо перед ним сповідаюся". "Не змагайся з лукавими, не завидуй творящим беззаконня, бо лукаві будуть знищені, а боготерпці — ті будуть володіти землею. І ще трохи — і не буде грішника, шукатиме місця свого — і не знайде.
| Хай діти мої, чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба — хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися. |
|
 |
|
Покірнії успадкують землю і насолоджуватимуться багатоликим світом. Наглядає грішний за праведним і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміхається з нього і провидить, коли прийде день його [останній]. Оружжя добули грішники, напинають лук свій, щоб підстрелити убогого і нужденного, вразить справедливих серцем. Оружжя їхнє вразить власне серце, а луки їхні зламаються. Лучче милість праведних, аніж великі багатства грішних. Бо сила грішних зламається, а праведних зміцнює Господь. Отож, грішники згинуть, а праведних же він милує і дає їм. Отож, ті, що благословляють його, успадкують землю, а ті, що проклинають його, будуть випущені. Господь стопи чоловіка направляє. І навіть коли впаде — не розіб'ється, бо Господь підтримує руку його. Молодим був і постарів, а не бачив залишеним праведника, ні дітей його, щоб хліба просили. Щодень подає милостиню і в борг дає праведний, і нащадки його благословенні будуть. Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй [зло], — і живи во віки віків".
|
|
|
"Коли б повстали люди, то живими б пожерли нас; коли б розгнівалась на нас лють його, то вода б нас потопила".
"Помилуй мене, Боже, бо зневажив мене чоловік, щодень борючись, гнітить мене. Зневажили мене вороги мої, бо багато бореться проти мене з неба". "Возвеселиться праведник і, коли побачить відомщення, руки свої омиє в крові грішника. Адже сказав чоловік: "Якщо є нагорода праведнику, то є й Бог, що творить суд на землі". "Візьми мене із рук ворогів моїх, Боже, і від тих, що повстають на мене, відніми мене. Увільни мене від творящих беззаконня і обрятуй мене від кровожадних, які полонили душу мою".
"І, як гнів у люті його, так життя і воля його: ввечері вселяється плач, а ранком з'являється радість".
"Бо лучче милість твоя, аніж життя моє, і вуста мої хай восхваляють тебе. Так благословлю тебе за життя моє і в честь твою здійму руки мої".
"Заховайте мене від сонмища лукавих і від зборища творящих неправду". "Возвеселіться всі праведні серцем. Благословляю Господа повсякчас, безконечна хвала йому" і таке інше.
От так і Василій навчав, зібравши біля себе юних, мати душу чисту й незаплямовану, тіло худокосте, розмову лагідну і дотримуватись слова Господнього: "Їжа і питво має бути без шуму великого, при старших мовчать, премудрих слухать, старшим коритися, з рівними і меншими в любові бути, — розмовляти без лукавства, а розуміти багато, не лютитися словом, не хулити мовою, не багато сміятися, соромитись старших, з жінками безпутними не розмовляти, очі долу опускати, а душу д'горі, уникаючи їх. Не ухилятися наставляти падких до влади, ні в що ставити, що від усіх честь. Коли ж хтось із вас може іншим корисне зробити, від Бога на віддяку і насолодження вічними благами — нехай надіється". "О, Владичице Богородице! Відведи від убогого серця мою гордість і буйство, щоб не величався марнотами світу цього у нашім пустотнім житті".
Навчився, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися за євангельським словом, "очима управлять, язик стримувати, ум упокорювать, тіло поневолювать, гнів погублять, помисли чисті мати, спонукаючись на добрі діла ради Господа; позбавлений — не мсти, зненавиджуваний — люби, гнаний — терпи, підданий хулі — моли, умертви гріх".
"Заступайтесь за обиженого, давайте розраду сироті, оправдайте вдовицю. Приходьте, щоб об'єднатися, — говорить Господь. — Якщо гріхи ваші будуть, як багряниця, обілю я їх, як сніг" і таке інше.
"Засіяє весна посту і квіт покаяння; очистимо себе, браття, від всілякої крові, тілесної і душевної. Звертаючись до світодавця, говоримо: "Слава тобі, чоловіколюбче!".
Справді, діти мої, зрозумійте, який до тебе чоловіколюбивий Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зтерти його і кров його пролити негайно; а Господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б'є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею. І це вам, діти, не тяжка заповідь Божа, як тими ділами трьома позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися. І, Бога ради, не лінуйтеся, умоляю вас, не забувайте тих трьох діл: не тяжкі вони, ні усамітнення, ні чернецтво, ні голод, що інші добродійні терплять, адже й малими ділами можна заслужити милість Божу.
"Що таке чоловік, як подумаєш про нього?" "Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і ніяк не може розум людський розповісти про чудеса твої", — і знову кажемо: "Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім'я твоє во віки по всій землі".
І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштоване, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із персті створив чоловіка, які лиця різноликі у людської подоби, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю.
І цьому дивуватимемось, як птиці небесні із вирію ідуть і, перш за все, в наші руки, і не поселяються в одному місці, але і сильні і слабенькі розселяються за Божим повелінням, по всій землі, щоб наповнились ліси і поля. І все ж те дав Бог на догоду чоловікові, для їжі, для розваги. Велика Господи, милість твоя до нас, що ті блага створив ти ради чоловіка грішного. І ті ж птиці небесні умудрені тобою, Господи, коли повелиш, то заспівають і чоловіка то й розважать, а коли не повелиш їм, то й ті, що голос мають, оніміють. "І благословенний ти, Господи, і восхвалений сильно". "Всілякі чудеса і блага створив і зробив. І хто не хвалить тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всією душею во ім'я Отця і Сина і Святого Духа, — хай буде проклятий".
Оці слівця божественні прочитавши, діти мої, похваліте Бога, дающого нам милість свою; а се від слабого мого розуму напучення. Вислухайте мене, якщо не все приймете, то половину.
|
Якщо вам Бог пом'якшить серце, і сльози свої зроните за гріхи свої, кажучи: "Як блудницю, і розбійника, і митаря помилував ти, так і нас, грішних, помилуй!". І в церкві це робіть і [спать] лягаючи. Не грішіть ані єдину ніч, а якщо можете, поклоніться до землі, а коли вам нездужатиметься, то тричі. А того не забувайте, не лініться, бо тим нічним поклоном і молитвою чоловік перемагає диявола, і що вдень согрішить, то тим чоловік [вночі] спасається від [гріха]. А якщо і на коні ідучи не будете ні з ким справ мати, і коли інших молитов не вмієте промовлять, то "Господи помилуй" повторяйте безперестанку про себе: бо та молитва найліпша, — аніж розмишлять, їздячи, про нісенітницю.
|
|
|
|
Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй [зло], — і живи во віки віків |
|
|
А найголовніше — убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина. Слово мовлячи, і про погане, і про добре, не кляніться Богом і не христіться, бо в тому нема тобі ніякої потреби. Якщо ж будете клятву давати братам чи будь-кому, то провірте серце своє і, на чому можете устоять, у тому і кляніться, а, поклявшися, дотримуйтесь, аби, [порушивши] клятву, не погубили душі свої. Єпископи, і попи, і ігумени з любов'ю приймайте від них благословення, і не стороніться їх, і, в міру сил своїх, любіть і печіться про них, щоб прийняти їхню молитву від Бога. А понад усе — гордині не майте ні в серці, ні в розумі, але скажемо: "Смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в гріб; це все, що ти нам дав, не наше, а твоє, доручене нам тобою на мало днів. І в землю не ховайте [скарбів], то нам великий гріх. Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте. Не покладайтесь на тівуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ваші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод: ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряжайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу], біля воїв самі лягайте, а рано вставайте; а оружжя не спішіть із себе знімати, не роздивившись, бо з-за лінощів раптово чоловік гине. Лжі остерігайтеся, і п'янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отрокам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди не підете і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи простий чоловік, чи знатний, чи посол. Якщо не можете [пошанувати] його дарами, то їжею і питвом: бо вони мимоходом прославлять чоловіка по всіх краях або добрим, або злим. Хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні. І чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши. Жінку свою любіть, але не давайте їм над собою влади. Це ж і кінець всьому: страх Божий майте над усе.
Якщо почнете забувати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде соромно, і вам буде добре.
Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п'ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь бо — мати всьому: що уміє, то забуде, а чого не вміє, того не навчається. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре, найперше — до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так і отець мій блаженний робив, і всі знатні мужі славні. На заутрені воздати Богові хвалу і потім, коли сонце сходить і побачивши сонце, належить прославити Бога із радістю і сказати: "Просвіти очі мої, Христе Боже, що дав ти мені світ свій красний". І ще: "Господи, додай мені літо до літа, щоб у подальшому, в гріхах своїх покаявшись, оправдав життя своє". Так я похваляю Бога, сідаючи думать з дружиною, чи людям суд творити, чи на лови ідучи, чи дань збираючи, чи спать лягаючи: спання Богом визначене на полуднє. По цьому визначенню відпочивають і звірі, і птиці, і люди.
А це вам повідаю, діти мої, про труд свій, який я сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцати років. Перший раз ішов я до Ростова через [землю] витячів. Послав мене отець, а сам пішов на Курськ. І знову другий раз ходив у Смоленськ із Ставком Скордятичем, який потім пішов на Берестя з Ізяславом, а мене послав у Смоленськ, а із Смоленська пішов я у Володимир. Тої ж зими послали мене брати у Берестя на пожарище, де ляхи були попалили, і там я тримав город у тиші. Потім пішов у Переяслав до батька, а після Великодня із Переяслава у Володимир — у Сутейську мир заключить із ляхами. Звідти знову на літо — у Володимир.
Тоді послав мене Святослав у Ляхи. Ходив за Глогів до Чешського лісу, ходив у землі іхнії чотири місяці. І в те ж літо і дитя перше народив, новгородське. А звідти [пішов] до Турова, а на весну в Переяслав, потім до Турова.
Як умер Святослав, я знову — в Смоленськ, а із Смоленська тієї ж зими — у Новгород; на весну — Глібові на поміч. А літом із батьком під Полтеськ, а другої зими із Святополком під Полтеськ, — випалили Полтеськ. Він пішов у Новгород, а я з половцями на Одреск, воюючи, і в Чернігів. І знову із Смоленська прийшов до отця у Чернігів. І Олег прийшов [туди] із Володимира виведений, і запросив його із батьком до себе на обід у Чернігові на Краснім дворі, і подарував отцю триста гривен золота. І знову, коли із Смоленська повертався, ішов, б'ючись із половецькими воями, до Переяслава і застав там отця, який з походу повернувся. Тоді знову ходили того ж літа із батьком і з Ізяславом до Чернігова битися з Борисом. І перемогли Бориса і Олега. І знову пішли у Переяслав, і стали в Оброві.
І Всеслав — Смоленськ попалив, і я з чернігівцями, сівши о двох конях, погнав, і не застав у Смоленську. Тим же шляхом, женучись за Всеславом, попалив землю і повоював до Лукомля і до Логожська, потім на Дрюцьк, воюючи, потім у Чернігів.
А в ту зиму повоювали половці Стародуб весь, і я ходив із чернігівцями і з половцями, на Десні захопили [в полон] князів Асадука і Саука, а дружину їхню перебили. І наступного ранку за Новим Городом розігнали сильне військо Белкатчіна, а семечів і полон весь відбили.
А у В'ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до кордону ходив першої зими. І ще за Ізяславовичами [гналися] за Микулин, і не настигли їх. І тієї весни — до Ярополка у Броди на раду. Того ж літа ходили у погоню за Хорол ріку за половцями, які захопили були Горошин.
І тієї осені ходили з чернігівцями і з половцями-читієвичами до Мінська; захопили город і не залишили в ньому ні челядника, ні скотини.
Тієї зими ходили до Ярополка на раду у Броди і дружбу велику заключили.
| Навчився, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися за євангельським словом, "очима управлять, язик стримувати, ум упокорювать, тіло поневолювать, гнів погублять, помисли чисті мати, спонукаючись на добрі діла ради Господа" |
|
|
|
І весною посадив мене отець у Переяславі попереду братів, і ходили за Супій. І, йдучи в город Прилуку, несподівано нас зустріли половецькі князі із вісьмома тисячами і хотіли б ради з ними битися, але оружжя відіслали були вперед на повозах, і ввійшли в город. Тільки семця одного взяли живим та декілька смердів, а наші їхніх більше перебили і зловили; і половці, не сміючи навіть коня взяти в руки, повтікали тієї ж ночі на Сулу. А наступного дня, на Госпожин день, ходили до Білої Вежі, і Бог нам поміг і свята Богородиця: перебили дев'ятсот половців і двох князів взяли — Багубарсового брата Асиня і Сакзя, і тільки два мужі їхні втекли.
А потім на Слатославль гналися за половцями, а потім на город Торчеськ, і потім на Гюргів за половцями. І знову на тому боці [Дніпра], біля Красна, половців перемогли. І потім із Ростиславом же у Варина вежі взяли. І потім ходив у Володимир, знову Ярополка посадив, і Ярополк помер.
І знову після батьківської смерті і при Святополку на Стугні билися з половцями до вечора, билися біля Халіпа, і потім мир заключили із Тугорканом і з іншими князями половецькими, і у Глібових людей відібрали дружину всю свою.
|
|
|
І потім Олег на мене прийшов із усією Половецькою землею до Чернігова, і билася дружина моя з ним вісім днів за малу греблю, і не дали ввійти їм в острог. Жаліючи душі християнські, і села палаючі, і монастирі, я сказав: "Не хвалитися поганим!". І віддав братові стіл батька його, а сам пішов на стіл батька свого в Переяслав: і вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі, і не сто [воїв було в] дружині, а разом із дітьми і з жонами. І облизувалися на нас половці, як вовки, стоячи і біля перевозу, і на горах, та Бог і святий Борис не дав їм мене на поживу, неушкоджені дійшли ми до Переяслава.
І сидів я у Переяславі три літа і три зими з дружиною своєю, і чимало бід прийняв від війни і від голоду. І ходили на воїв половецьких за Римів, і Бог нам поміг — перебили їх, а других в полон забрали.
І знову ж, Ітларевих чад перебили, і вежі їхні взяли, Пішовши за Голтав.
І в Стародуб ходили на Олега, тому що накладав був із половцями. І на Буг ходили, із Святополком на Боняка [ходив] за Рось.
І в Смоленськ ходили, із Давидом замирилися. І знову, вдруге, ходили і з Ворониці.
Тоді ж і торки прийшли до мене із половцями-читієвичами, ходили ми їм назустріч на Сулу.
І потім знову ходили на зиму в Ростов, і три зими ходили в Смоленськ. Із Смоленська пішов я в Ростов.
І знову з Святополком ганялися за Боняком, але не убили, і не наздогнали його.
І на зиму пішов у Смоленськ, із Смоленська вийшов після Великодня; і Гюргева [Юрієва] мати померла.
У Переяслав прийшов на літо, забрав братів.
І Боняк прийшов зі всіма половцями до Кснятина, пішли за ним із Переяслава за Сулу, і Бог нам поміг, і полки їхні перемогли, і князів полонили ліпших, і після Різдва уклали мир із Аепою, і, взявши у нього дочку, пішли в Смоленськ! І потім я пішов у Ростов.
Повернувшись із Ростова, знову пішли на половців, на Урубу, із Святополком, і Бог нам поміг.
І потім знову на Боняка до Лубен, і Бог нам поміг.
І потім ходили до Воїня із Святополком; і потім знову пішли на Дон із Святополком і з Давидом, і Бог нам поміг.
І до Виру прийшли було Аепа і Боняк, хотіли взяти його; до Ромна пішли ми з Олегом і з дітьми на них, а вони, почувши, втекли.
І потім на Мінськ ходили на Гліба, який захопив наших людей, і Бог нам поміг, і зробили те, що задумали.
|
І потім ходили до Володимира на Ярославця, не стерпівши злочинів його.
А із Чернігова до Києва зо сто разів їздив до батька, за день приїжджав до вечерні. А всіх переїздів було вісімдесят три лише великих, а решту малих і не згадаю. І мирів уклав із половецькими князями без одного двадцять, і з батьком, і без батька, і дарував скотини багато і багато одягу святого.
І звільнив ліпших половецьких князів із оков стільки: двох братів Шаруканевих, Багубарсових три, чотирьох братів Овчини, а всіх ліпших князів — сто. А самих князів Бог живими в руки давав: Коксус із сином, Аклан, Бурчевич, таревський князь Азгулуй, інших кметів молодих п'ятнадцять, цих я живими привів, порубав і пометав у ту річку Славлий. А по черзі перебив біля 200 у те врем'я ліпших.
А от так трудився на ловах, доки сидів у Чернігові, і коли із Чернігова вийшов, і до цього літа по [сто] звірів заганяв і брав без великих зусиль, окрім інших ловів поза Туровим, де я з батьком ловив всякого звіра.
|
|
|
|
Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п'ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь бо — мати всьому: що уміє, то забуде, а чого не вміє, того не навчається. |
|
|
А от що я в Чернігові робив: коней диких своїми руками у пущах в'язав, по десять і двадцять живих коней, окрім того, по Росі їздячи, ловив своїми руками тих же диких коней. Два тури піднімали мене на рогах разом із конем, олень мене один бив і два лосі, один ногами топтав, а другий рогами бив, вепр мені на бедрі меч відняв, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір стрибнув мені на бедра і коня разом зі мною звалив. І Бог неушкодженим мене зберіг. І з коня багато падав, голову собі двічі розбивав, і руки і ноги собі вередив, в юності своїй вередив, не жалів життя свого, не щадив голови своєї.
Те, що треба було робити отроку моєму, сам робив, на війні і на ловах, вночі і вдень, у спеку і в мороз, не даючи собі спокою. На посадників, ні на биричів не оглядався, сам робив, що було потрібно робити, весь наряд, і в домі своєму робив так само. І для ловчих ловчий наряд сам давав, що стосується і конюхів, і соколів, і яструбів.
А ще і бідного смерда, і вбогу удовицю не давав сильним обідити, і церковний порядок і службу сам пильнував.
Тож не осуждайте мене, діти мої чи хто інший, коли прочитає це: бо не хвалю себе, ні відваги своєї, а хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і мізерного, стільки літ оберігав від того смертного часу, і не лінивим створив мене, бідного, а на всі діла людські потрібним. І цю граматицю прочитаючи, подвигніться на всі добрі діла, славлячи Бога і святих його. Смерті-бо, діти, не бійтеся ні ратньої, ні від звіра, але мужське діло вершіть, як вам Бог подасть. Бо коли я ні від раті, ні від звіра і від води, і з коня падаючи [не загинув], то із вас ніхто не зможе постраждати і загинути, якщо не буде на те волі Божої. А коли від Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть відняти [у неї], але коли й про добро дбати, то Божа охорона ліпша людської.
"О многостраждальний і печальний я! Багато, душе, борешся з серцем, і перемагаєш серце моє, оскільки, тлінням будучи, роздумую, як постати перед страшним суддею, не покаявшись і не примирившися між собою. Бо коли хто каже: "Бога люблю, а брата свого не люблю, то лож". І ще: "Коли не відпустите гріхів братових, то ї вам не відпустить Отець ваш небесний". Пророк каже: "Не змагайся з лукавими, не заздри творящим беззаконня". "Що добріше і прекрасніше, ніж жити братам у згоді!". А все від диявольського наущення, бо ж були війни і за розумних дідів наших, і за добрих і блаженних отців наших. Диявол-бо не хоче добра родові людському, сварить нас. Так оце я тобі написав, оскільки приневолив мене син мій, якого ти, [Боже], хрестив і який ото сидить поблизу тебе. Прислав він до мене мужа свого з грамотою, кажучи: "Поладимося і помиримося, а братові моєму суд [Божий] прийшов. А ми з тобою не будемо месниками, а покладемо те на Бога, коли вони самі стануть перед Богом, а Руської землі не будемо губить". І я побачив смиренність сина свого, пом'якшав і, Бога устрашившись, сказав: "Він по молодості і нерозумності такий смирний, на Бога уповає, я ж чоловік грішний більше всіх людей".
Послухав я сина свого, написав тобі грамоту: "Чи приймеш її з добром, чи з хулою, побачу із твоєї відповіді. Адже цими словами я попередив тебе, чого надіюсь від тебе, смиренністю і покаянням, бажаючи в Бога старих гріхів своїх відпущення. Господь бо наш — не чоловік, але Бог всієї вселенної, і як захоче, то в одну мить створить все, що хоче, та сам перетерпів і хулу, і оплювання, і биття, і на смерть віддав себе, над життям маючи владу і смертю. А що ми, люди грішні і злі? — сьогодні живі, а завтра мертві, сьогодні в славі і в пошані, а завтра у гробу і в забутті. Інше надбане ним розділять.
Подивись, брате, на батьків наших: що взяли з собою чи нащо їм там одяги? Але тільки [і взяли з собою те], що зробили вони душі своїй. Тобі першому, брате, належало послати з цими словами. Коли ж убили дитя моє і твоє у тебе на очах, годилося б тобі, побачивши кров його і тіло, зів'яле подібно квітці, яка щойно розквітла, подібно ягняті заколеному, сказати, стоячи над ним, вникнувши в помисли душі своєї: "Горе мені! Що я зробив? Я, скориставшись його нерозумністю, ради неправди світу цього марнотного, взяв гріх на себе, а батькові й матері його дав сльози".
| Подивись, брате, на батьків наших: що взяли з собою чи нащо їм там одяги? Але тільки [і взяли з собою те], що зробили вони душі своїй. |
|
|
|
І сказати належало б [тобі], як сказав Давид: "Я знаю, гріх мій стоїть переді мною завжди". Не ради пролитої крові помазаник божий Давид, перелюб вчинивши, посипав голову свою [попелом] і плакав гірко. У той же час відпустив йому Бог гріхи його. А перед Богом треба було б тобі покаятися, а до мене написати листа утішливого, а сноху мою послати до мене, бо нема в ній ні зла, ні добра, хай би я обійняв її і оплакав мужа її і свайбу їхню, замість пісень, бо не бачив їхньої першої радості, ні вінчання їхнього через гріхи свої! Так, Бога ради, відпусти її до мене якнайшвидше з першим послом, хай я з нею закінчу сльози, посажу її на місце і сяде вона як горлиця на сухому дереві, жаліючи, а я утішуся в Бозі.
|
|
Тим-бо шляхом ішли діди і батьки наші: суд від Бога йому прийшов, а не від тебе. Як би ти тоді свою волю вволив і Муром добув, а Ростова б не займав і послав до мене, то ми тут би і домовилися. Але сам розсуди, чи мені посилати до тебе належало, а чи тобі до мене? Якби ти звелів дитяті: "Порадься з батьком", я б десять раз послав. Чи дивно, що муж поліг у поході? Так гинули ліпші із предків наших. Хай би не вишукував був чужого і мене у ганьбу і в печаль не вводив. Підговорили бо його парубки, хай би собі що-небудь добули [самі], але йому здобули зло. І якщо почнеш каятися перед Богом, і до мене щиросердним будеш, пославши посла свого чи єпископа, і листа напишеш із запевненням [миру], то й волость візьмеш добром, і наше серце прихилиш до себе, і ліпше будемо, ніж раніше: я тобі не ворог і не месник. Не хотів-бо крові твоєї видіти у Стародубі, але не дай Бог кров від руки твоєї видіти, чи від повеління твого, чи котрогось із братів. Якщо ж я брешу, хай Бог мене судить і хрест чесний. Чи в тому гріх сотворив, що на тебе ішов у Чернігів ради поганих у тому каюся, проте я братам висловив жаль і знову повідав, бо я — людина.
Якщо тобі добре, хай з тим, якщо тобі лихо, то от у тебе сидить син твій хрещений із малим братом своїм, хліб їдять дідівський, а ти садиш на своєму [хлібі], — на цьому і домовляйся. Якщо ж хочеш їх убить, то вони у тебе, оскільки не хочу я лиха, але добра хочу братії і Руській землі. А те, що хочеш взяти насильно, давали тоді у Стародубі як вотчину твою, милосердуючи до тебе. Сам Бог свідок тому, що ми з братом твоїм радилися на випадок, якщо він не зможе домовитися без тебе. І ми не зробили ніякого лиха, навіть не сказали: "Домовляйся з братом, доки не домовитесь". Якщо котрийсь із вас не хоче добра, ні миру християнам, то не дасть йому Бог узріти миру душі його на тому світі!
Не з потреби говорю тобі чи обіди моєї, посланої Богом, сам почуєш. Але душа мені своя лучча всього світа цього. На страшному суді без оскаржувача сам себе виказуватиму і інше.
"Премудрості наставниче і розуму давче, нерозумних учителю і нужденних заступнику! Утверди в розумі серце моє. Владико! Ти дай мені дар слова, Отче, вустам моїм не перешкоджай волать до тебе: "Милостивий, помилуй падшого!" "Надія моя — Бог, пристанище — Христос, оборона — Святий Дух! Надіє і обороно моя, не зневаж мене, блаженна. Ти у мене помічниця в печалі, і в недугах, і від усіх бід, і тебе славлю, оспівна! І розумійте і видьте, що я Бог, випробовую серця і відаю помисли, викриваю діла, спалюю гріхами, даю суд сироті, і бідному, і злиденному". "Схилися, душе моя, і про діла свої подумай, як содіяла, очима своїми оглянь їх, і краплю зрони сліз своїх, і повідай відкрито всі діла свої і всі помисли Христу, і очистись". Андрію чесний, отче преблаженний, пастуше Крітський! Не лишай молитися за нас, шануючих тебе, хай позбудемося всі, шануючі пам'ять твою вірно, гніву, і печалі, і тління, і гріха, і бід. Город свій схорони, Діво, Матір пречистая, який тобою чесно царствує, хай тобою кріпиться і на тебе надіється, перемагає у всіх війнах, відмітає ворогів і тримає їх у послусі. "О Пречистая Матір, що народила найсвятіше із святих — Слово! Прийнявши нинішній послух, від всілякої напасті і грядущої муки захисти [нас], до тебе волаючих, молимося тобі, раби твої, і схиляємо коліна серця нашого: схили вухо твоє, чистая, і спаси нас, в скорботах занурених вічно, і сохрани від всякого ворожого полону твій град, Богородице! Пощади, Боже, спадщину твою, прогрішіння наші всі зневаж, маючи нині нас, воздающих молитви тобі і тій, що родила тебе на землі без сімені, земну милість, призволившу обернути, Христа, в чоловіка". Пощади мене. Спасе, народився і зберіг ту, що народила тебе, нетлінною після народження твого, коли сядеш судити діла мої, як безгрішний і милостивий, як Бог і чоловіколюбець.
Діво пречистая, неспокушена шлюбом, богообрадувана, віруючим настанов! Спаси мене, пропащого, до Сина твого волаючого: "Помилуй мене, Господи, помилуй! Якщо хочеш судити, не осуди мене на вогонь, не плямуй мене гнівом своїм, — молить тебе Діва чистая, рождениця твоя, Христе, і безліч ангелів і мучеників сонм".
|
Версія для друку