МАКС ВЕБЕР: ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ
Вступне слово Віктора Котусенко
"Питання про рушійні сили експансії сучасного капіталізму — це, насамперед, не питання про джерела тих грошових ресурсів, які використовує капіталіст, а питання про розвиток капіталістичного духу. Там, де він виникає і утверджує себе, він здобуває потрібні йому грошові ресурси, а не навпаки."
М. Вебер
- Минулого року виповнилося 100 років з часу виходу книги Макса Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму", в якій він майже беззаперечно продемонстрував факт, про існування якого до нього лише неясно здогадувалися: на успіх окремих індивідів у підприємницькій діяльності великий вплив мають світоглядні ідеї, які вони поділяють. Німецький соціолог прослідкував таку залежність на конкретному типі суспільного матеріалу — конфесійній приналежності німецьких підприємців.
- Реальне співвідношення між протестантами (чи, радше, часто вже не зовсім віруючими нащадками протестантів) та вихідцями з католицького середовища, котрі досягли успіху, було явно не на користь останніх. Точніше, йдеться не стільки про всіх протестантів, скільки про кальвіністів і споріднених з ними пуритан та пресвітеріан. Ця тенденція чітко простежується не лише в Німеччині, а й в Америці, Англії, Шотландії, Голандії, Швейцарії тощо. Маємо конкретний соціологічний факт. У чому ж тут справа? Невже дійсно релігійні за походженням ідеї мають економічну "силу" і здатні вести людей до звершення реальних змін у їхніх організаціях та соціумах? Якщо так, то що ж це за ідеї?
- Сам Вебер зазначає, що коли говорять про "дух капіталізму" в протестантській традиції, то йдеться зовім не про якийсь релігійний запал капіталіста. Радше навпаки, цей дух можна сприймати як "побічний продукт" Реформації, з яким, напевно, не погодилася б більшість релігійних діячів протестантизму, включно з Лютером чи Кальвіном. Тим не менше, завдяки певному укладу релігійної традиції, нерідко незалежно від бажання засновників, у ній виникає можливість узгодити світську, матеріальну діяльність людини з вищими ідеалами. Тобто професійна діяльність та успіх особисто залученого до релігійної традиції підприємця отримують духовний сенс.
- Звісно, те, чи набуде економічна діяльність людини духовного виміру, залежить значною мірою від виховання, в т. ч. і релігійного. Саме тому у творі Вебера йдеться найчастіше про підприємців-вихідців з протестантської традиції, нерідко вже секуляризованих і невіруючих. Вони засвоюють хоча й не цілий пласт ідей своєї культури, але саме те уявлення, яке найбільше й формує їхній успіх — віру в те, що їхня економічна діяльність має вищий, духовний сенс. Інакше кажучи, вони отримують свою особисту візію, яку вони реалізують шляхом активної економічної діяльності, змін та інновацій.
- Найбільшу роль в узгодженні матеріальної діяльності людини з її релігійними уявленнями, на думку Вебера, відіграли наступні ідеї:
- Лютеранська ідея "покликання" (Beruf) — уявлення про те, що Бог закликає людину до певного роду діяльності, і лише в ній вона може мати успіх. Таким чином, професійний успіх стає критерієм праведності обраного шляху в житті.
- Кальвіністське уявлення про можливість виявити, до чого передвизначена людина Богом — вічних страждань чи спасіння. Невдачі чи успіхи людини у її професійній діяльності свідчать про відповідне передвизначення.
- В обох цих випадках формується стійка внутрішня "постава" людини стосовно її праці. Саме вона надає духовного сенсу професійному успіху чи невдачі, формує внутрішній "стрижень" підприємця. Історично формується так звана пуританська етика праці, славетна основа американського бізнесу.
- Але існує небезпека занадто схематичного сприйняття ідеї Вебера. З його праці можна зробити висновок, що будь-яка протестантська традиція сприятливіша для підприємництва, ніж католицька. Це далеко не так. Сам Вебер визнає "тяглість традиції" — оригінальними мислителями, які вперше сформулювали вчення про духовний вимір професійної діяльності, були німецькі містики (які самі перебували у католицькій традиції). Крім того, зміна ставлення до підприємництва чітко намітилася у католицизмі раніше від Реформації (про що також говорить сам Вебер). Тут варто згадати і надзвичайно вдалу діяльність католицьких чернечих орденів єзуїтів та францисканців зі створення економічно самодостатніх місій в Америці та пов'язане з нею пробудження своєрідного економічного духу у місцевих аборигенів.
- Одним словом, Вебера можна багато критикувати, в тому числі й фактично, особливо — за деяке спрощення реально непростої соціальної ситуації. Та його модель, можливо, саме завдяки цьому спрощенню може застосовуватися не лише відносно протестантизму.
- Для прикладу варто згадати дуже подібну економічну роль старообрядців у Російській імперії 18-20 ст. Вихідці з цієї переслідуваної верстви суспільства стали справжнім рушієм індустріально-капіталістичного перетворення Росії. При тому що старовіри різних напрямків складали 1,5% населення країни, 2/3 російських підприємців-мільйонерів початку 20 ст. належали саме до старої традиціїi. Існували цілі династії підприємців, котрі належали до цієї гілки православ'я: Морозови, Смірнови, Третьякови, Рябушинські, Солдатенкови тощо. Саме вони найчастіше створювали нові фабрики й заводи, брали участь у непростому освоєнні Півночі та Сибіру, запроваджували інновації та йшли на фінансовий ризик.
- Попри те, що численні православні автори (в тому числі й самі старообрядці) наполегливо заперечують подібність російських старовірів до кальвіністів, варто зазначити, що саме модель Вебера допомогла звернути увагу на феномен видатного успіху представників старої традиції православ'я. Можна, звичайно, намагатися пояснити ці процеси зовнішніми чинниками. Так, наприклад, велику роль і у вихованні майбутніх підприємців, і в налагодженні активної економічної діяльності відіграє уклад спільноти. Зокрема, відзначають особливу солідарність представників цих унікальних соціальних груп. Формувалася вона, досить часто, як результат переслідувань, яких зазнавала община (ще один момент, який є подібним у випадку протестантів і російських старовірів). Більше того, підприємницький успіх євреїв, вірмен, греків, китайців, індусів і т. д., поза межами батьківщини також свідчить про ту важливу роль, яку відіграє спільнота для формування зв'язків довіри, котрі уможливлюють успішне ведення бізнесу.
- Але разом з тим, можливо, це саме певний дух впливає на характер спільноти. Можливо, саме дух капіталізму визначає ті світоглядні засади, які можуть спрямувати підприємця на успіх зсередини і "тотальним" чином. Звичайно, прояви цього духовного виміру не обов'язково зводяться до протестантизму, він може мати і інші форми. Але духовна трансформація підприємця є необхідною передумовою його справжнього успіху.
- Виділимо, на нашу думку, найбільш цінні здобутки епохальної праці Вебера для сучасного бізнесу.
- Перехід до капіталізму як прогресивнішого ладу відбувається передусім із появою нової візії та нового сприйняття місії підприємця, які, в свою чергу, і призводять до суттєвих економічних змін.
- Візія є найвирішальнішим чинником запровадження інновацій — нові галузі промисловості здебільшого було засновано людьми незнатного походження.
- Для справжнього успіху процес трансформації організації чи соціуму повинен мати духовний вимір.
Віктор Котусенко, к.ф.н.,
НаУКМА
МАКС ВЕБЕР
ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ
I. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
1. Віросповідання і соціальне розшарування
Коли знайомишся з даними статистики фахової зайнятості будь-якої країни із конфесійно змішаним складом населення, майже постійно впадає у вічі явище, яке неодноразово жваво обговорювалось у католицькій пресі і літературі та на з'їздах католиків Німеччини — а саме, безсумнівна кількісна перевага протестантів серед власників капіталу і підприємців, а також серед висококваліфікованих верств робітництва, насамперед серед вищого технічного і комерційного персоналу сучасних підприємств. Цей факт засвідчує і віросповідна статистика, і не лише там, де різниця віросповідань збігається з національними відмінностями і тим самим з різницею у рівнях культурного розвитку, як-от у Східній Німеччині, де населення складається з німців та поляків. Ми бачимо це явище майже всюди там, де капіталістичний розвиток відкривав можливості для відповідного соціального розшарування і професійної диференціації, і чим частіше це траплялось, тим переконливіше свідчила про це конфесійна статистика. Звичайно, певну перевагу протестантів серед власників капіталу, керівництва і кваліфікованих робітників великих сучасних торгово-промислових підприємств, той факт, що відсоток протестантів у цих колах перевищує їхню долю у складі населення, в цілому почасти можна пояснити історичними обставинами, коріння яких сягає у далеке минуле; у цьому випадку віросповідна приналежність виступає не причиною, а до певної міри наслідком економічних явищ. Виконання певних економічних функцій пов'язане або з володінням капіталом, або з наявністю освіти, здобуття якої вимагає коштів, або найчастіше і з тим, і з іншим, тобто ці функції пов'язані з володінням успадкованим багатством або принаймні з певним рівнем добробуту. У XVI ст. якраз більшість найбагатших, економічно найрозвиненіших завдяки своїм природним умовам і близькості до торгових шляхів регіонів імперії — і насамперед більшість багатих міст — прийняли протестантство. Наслідки цього і сьогодні сприяють протестантам у їх боротьбі за матеріальний добробут. Однак тут постає таке питання історичного характеру: яка причина такої виняткової схильності економічно найбільш розвинених регіонів до церковної революції? Відповідь на нього зовсім не така проста, як це може здатися на перший погляд. Безумовно, розрив з економічним традиціоналізмом став тим фактором, котрий мусив поставити під чималий сумнів непорушність релігійних традицій і взагалі підштовхувати до непокори будь-яким традиційним авторитетам. Однак при цьому слід враховувати те, що сьогодні часто забувають: а саме те, що Реформація не стільки усунула панування церкви у повсякденному житті, скільки замінила одну його форму на іншу; причому це була заміна панування зовсім необтяжливого, на ту пору практично маловідчутного, здебільшого майже формального, неймовірно обтяжливою і жорсткою регламентацією поведінки, яка глибоко проникла в усі сфери приватного і громадського життя. З пануванням католицької церкви, котра «карає єретиків, але милує грішників» (у минулому ще дужче, аніж тепер), миряться сьогодні народи з цілком сучасним економічним ладом, так само як мирилися з ним і найбагатші, економічно найрозвиненіші країни на межі XV і XVI ст. Натомість панування кальвінізму, у тій його формі, якої воно набуло у XVI ст. в Женеві і Шотландії, наприкінці XVI ст. і на початку XVII ст. у більшій частині Нідерландів, а в XVII ст. у Новій Англії і почасти у самій Англії, здалося б нам сьогодні найнестерпнішою формою церковного контролю над особистістю. Саме так воно і сприймалося найширшими верствами тодішнього старого патриціату як у Женеві, так і в Голландії та Англії. Якраз не надмірність, а недостачу церковно-релігійної регламентації життя засуджували ті реформатори, які проповідували у цих економічно найбільш розвинених країнах. Як же могло трапитись, що саме ці країни, а в них, як ми побачимо далі, якраз економічно найбільш активні «буржуазні» середні класи не лише змирилися з такою пуританською тиранією, а й виявили таку звитягу в її захисті, яку буржуазні класи як такі раніше виявляли досить рідко, а пізніше взагалі ніколи не виявляли? Це справді був «the last of our heroism»1, як справедливо зауважив Карлейль.
Далі, і це найголовніше: якщо навіть, як уже зазначалось, чисельну перевагу протестантів серед власників капіталу і провідних діячів сучасної промисловості ще можна частково пояснити їх здавна існуючим кращим майновим станом, то ряд інших явищ свідчить про існування причинно-наслідкових зв'язків зовсім іншого роду. Насамперед згадаймо хоча б таке повсюдно поширене (хай то буде Баден, Баварія чи Угорщина) явище, як відмінності у характері тієї середньої освіти, яку дають своїм дітям батьки-католики на відміну від батьків-протестантів. Те, що процент католиків серед учнів і випускників середніх учбових закладів «підвищеного типу» в цілому значно нижчий, аніж процент католиків серед населення в цілому, можна, правда, певною мірою пояснити тими майновими відмінностями, про які йшла мова вище. Однак цим ніяк не можна пояснити ту обставину, що серед католиків-абітурієнтів процент тих, хто закінчив реальні гімназії, реальні училища, цивільні школи підвищеного типу та інші подібні заклади, котрі готують до технічної і торгово-промислової діяльності і взагалі до буржуазного підприємництва, також значно нижчий, ніж серед протестантів. Католики надають явну перевагу тій гуманітарній підготовці, що її дають класичні гімназії, — і цей факт ніяк не можна пояснити відмінностями у майновому стані: навпаки, саме це явище слід використати для пояснення незначної участі католиків у капіталістичному виробництві. Та ще більш вражаючим є інше спостереження, яке допомагає зрозуміти, чому серед кваліфікованого робітництва сучасної великої промисловості мало католиків. Як відомо, сучасні підприємства значну частину своєї кваліфікованої робочої сили залучають із ремісничого середовища, мовби доручаючи ремеслу справу попередньої підготовки робочої сили, яку потім відбирають у ремесла, — і це явище набагато більш поширене серед робітників-протестантів, аніж серед католиків. Тобто підмайстри з числа католиків виявляють значно більшу схильність залишатися у сфері ремесла і стати тут майстрами, на той час як протестанти у відносно більшій кількості прямують у промисловість, поповнюючи там ряди кваліфікованих робітників і службового персоналу підприємств. У таких випадках, поза всяким сумнівом, має місце такий причинно-наслідковий зв'язок: специфічний духовний склад, котрий є наслідком виховання — у даному разі в релігійній атмосфері отчого дому і батьківщини — стає причиною вибору професії і визначає подальшу долю людини як фахівця.
Факт меншої участі католиків у торгово-промисловому житті сучасної Німеччини виглядає тим більш вражаючим, що він суперечить давно відомій і підтвердженій сьогоденням тенденції: національні або релігійні меншини, що виступають як «пригноблені» порівняно з іншими «панівними» групами, як правило (саме завдяки своєму добровільному чи вимушеному відходові з політичне впливових позицій), прагнуть зосередити свої зусилля на підприємницькій діяльності, оскільки тут їх найбільш обдаровані представники мають шанс задовольнити своє честолюбство, яке не знаходить належного застосування на державній службі. Так сталося з поляками в Росії і Пруссії, де вони, безумовно, залучалися до економічного прогресу — на відміну від Галичини, де вони панували: те ж саме діялося і з гугенотами у Франції за Людовика XIV, з нонконформістами і квакерами в Англії та — last not least2 — з євреями протягом двох тисячоліть. Проте ми не спостерігаємо таких явищ серед католиків Німеччини (принаймні тут вони не впадають у вічі); слід додати, що і в минулі часи ні в Англії, ані в Голландії, де католиків або переслідували, або ледве терпіли, останні, на відміну від протестантів, нічим особливим у справі економічного розвитку себе не виявили. Швидше можна вважати за доведене, що протестанти (насамперед прихильники тих їхніх течій, про які йтиме мова нижче) — чи то як панівні, чи то як гноблені верстви населення, чи то як більшість населення, чи то як його меншість — виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму, якого у католиків не було і немає ні в тому, ні в іншому випадку. Отже, причину такої Різниці у поведінці слід шукати насамперед у внутрішній специфіці, а не лише у зовнішньому історико-політичному становищі того чи іншого віросповідання.
Слід насамперед з'ясувати, які саме із специфічних ознак вищезгаданих віросповідань діяли або почасти і тепер продовжують діяти у напрямку, про який йшлося вище. При поверховому підході і під впливом деяких сучасних поглядів можна було б пояснити вищезгадану суперечність тим, ніби то більша «відчуженість од світу», притаманна католикам, аскетичні риси їхніх найвищих ідеалів мусять виховувати у прихильників цієї віри більшу байдужість щодо земних благ. Адже така аргументація відповідає поширеним сьогодні порівняльним оцінкам обох віросповідань. Протестанти використовують такі аргументи для критики аскетичних (справжніх чи уявних) ідеалів католицького способу життя — на що католики відповідають закидами щодо «матеріалізму», до якого нібито привела протестантів секуляризація усього змісту життя. Один сучасний письменник спробував сформулювати протилежність між двома віросповіданнями, як вона виявляє себе у ставленні до ділового життя, таким чином: «Католик... спокійніший; маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти, або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще їсти, тоді як католик воліє мати спокійний сон». Дійсно, слова «любити добре поїсти», приблизно, хоча й не повною мірою, визначають мотиви поведінки певної церковно індиферентної частини протестантів Німеччини нинішнього часу. Однак в інших випадках справа виглядає зовсім інакше, і це стосується не лише минулого: англійським, голландським та американським пуританам притаманна якраз протилежна риса, а саме, заперечення «радощів життя» — і, як ми переконаємося далі, саме ця риса стане найбільш важливою для нашого дослідження. Зокрема французький протестантизм зберіг, за деякими винятками, аж по сьогоднішній день ті риси, яких кальвіністські церкви (особливо ті з них, які були «під хрестом») набули ще з часів релігійних війн. Незважаючи на це — чи, як ми поставимо далі питання, може саме завдяки цьому — він, як відомо, став одним із найголовніших носіїв промислового і капіталістичного розвитку Франції і лишився таким, незважаючи на всі переслідування. Якщо таку серйозність і таке сильне підпорядкування усього способу життя релігійним інтересам хочемо назвати «відчуженістю од світу», тоді слід визнати, що французькі кальвіністи були і є принаймні так само чужі до світу, як і німецькі або, скажімо, північнонімецькі католики, для яких їхня віра є першорядною справою, як ні для якого іншого народу світу. Водночас і ті й другі однаково різняться від пануючих релігійних партій — як від католиків Франції, вельми схильних до «радощів життя» у своїх нижчих верствах і відверто ворожих до релігії у вищих, так і від німецьких протестантів, котрі занурились у підприємницьку діяльність і (принаймні у своїх вищих верствах) стали релігійно індиферентними. Ця паралель краще, аніж будь-що інше, свідчить, що аморфні уявлення типу (уявної) «відчуженості од світу» католицизму чи (знову ж таки уявної) матеріалістичної «життєрадісності» протестантів та їм подібних для нас абсолютно неприйнятні, хоча б тому, що є загальниками, які не відповідають реальній дійсності ні сьогодні, ні тим більш у минулому. Однак навіть якби ми взялися оперувати ними, незважаючи на все сказане вище, то в цьому разі варто було б узяти до уваги і деякі інші обставини, котрі змушують замислитись, чи не слід перевернути співвідношення між відчуженістю од світу, аскезою і церковною набожністю і глянути на них не як на речі протилежні, а як на пов'язані глибинною спорідненістю.
Справді, не може не впасти в око, навіть якщо починати із цілком зовнішніх моментів, як багато серед прихильників якнайглибшої християнської набожності тих, хто веде свій родовід із купецького середовища. Це стосується, зокрема, багатьох переконаних пієтистів. Звичайно, таке явище можна вважати свого роду реакцією на «мамонізм» тих глибоких натур, які не пристосовані до купецької діяльності. Певно, саме так суб'єктивно сприймався процес «навернення до віри» Франціском Ассізьким та багатьма з пієтистів. Аналогічним чином, тобто як реакцію на аскетичне виховання в юні роки, можна пояснити досить часті випадки, коли капіталістичні підприємці великого масштабу (аж до Сесіля Родса включно) походять із середовища духівництва. Однак таке пояснення виявляється непридатним там, де ті ж самі люди чи групи людей здатні водночас поєднувати віртуозність у сфері капіталістичного підприємництва з найінтенсивнішими формами благочестя. Такого роду випадки зовсім не поодинокі, навпаки, їх можна вважати характерними для всіх тих християнських церков і сект, які мали найбільше історичне значення. Зокрема таке поєднання завжди типове для кальвінізму, де б він не виникав. Хоча в епоху Реформації кальвінізм, як інші протестантські віросповідання, в жодній країні не був тісно пов'язаний з якимось певним класом, все ж можна вважати характерним і до певної міри «типовим», що, наприклад, серед прозелітів гугенотських церков Франції переважали ченці і представники торгово-промислових кіл (купці, ремісники), причому це співвідношення збереглось і в часи переслідувань гугенотів. Вже іспанці знали, що «єресь» (тобто нідерландський кальвінізм) «сприяє пробудженню торгового духу», і це цілком відповідає поглядам сера У. Петті у його дослідженні причин розквіту капіталізму у Нідерландах. Готхайн з цілковитою на те підставою називає кальвіністську діаспору «розсадником капіталістичного господарства». Звичайно, основною причиною такого явища можна було б вважати перевагу господарської культури Франції і Нідерландів, з якою переважно була пов'язана діаспора, або значний вплив факту вигнання і вимушеного розриву з традиційними умовами життя. Проте і в самій Франції XVII ст., як це видно з боротьби, яку вів Кольбер, відбувалося те ж саме. Навіть Австрія, не кажучи вже про інші країни, прямо імпортувала протестантських фабрикантів. Звичайно, не всі різновиди протестантизму діяли однаково у цьому на пряму. Кальвінізм, здається, проявив себе аналогічним чином і в Німеччині; у Вуперталі та деяких інших місцях «реформаторська віра» сприяла розвиткові капіталістичного духу більшою мірою, аніж інші віросповідання — більше, наприклад, ніж лютеранство, про що свідчать порівняння, зроблені насамперед у тому ж Вуперталі, як у цілому, так і в окремих випадках. Про подібний вплив реформаторської віри у Шотландії вели мову Бокль і англійський поет Кітс.
Ще разючішим, про що також треба згадати, виступає зв'язок між релігійною регламентацією життя та інтенсивним розвитком підприємницького хисту у цілого ряду тих сект, «відчуженість од світу» яких так само сталі приповідкою, як і їх багатство; це стосується насамперед квакерів і менонітів. Та роль, що її зіграли в Англії та Північній Америці квакери, у Нідерландах і Німеччині випала на долю менонітам. Те, що навіть Фрідріх Вільгельм І надав менонітам, незважаючи на категоричну відмову останніх служити у війську, повної свободи дій як головній опорі німецької промисловості, — це лише один з багатьох (хоч, зважаючи на специфічний характер цього короля, один із найяскравіших) фактів, які ілюструють цю тезу. Досить відомо також, що і серед пієтистів так само поширене поєднання сильної набожності з не менш розвиненими діловими здібностями й успіхами — варто згадати лише про ситуацію на Рейні про Кальв. Це чисто попередні зауваження, і ми не вважаємо за доцільне наводити тут приклади. Ті ж, котрі наводились вище, засвідчують одне — те, що «дух працьовитості», «прогресу» і т. п., пробудження якого приписують протестантизмові, не можна, як це часто роблять сьогодні, розуміти у «просвітницькому» смислі як «радість життя». Ранній протестантизм Лютера, Кальвіна, Нокса і Фоета мав мало спільного з тим, що сьогодні називають «прогресом». Він був відверто ворожий тим багатьом сторонам сучасного життя, яких сьогодні не цураються і найбільш ревні прихильники цієї віри. Якщо ж пробувати віднайти якусь внутрішню спорідненість між старопротестантським духом і сучасною капіталістичною культурою, то її слід би було вбачати не в його (уявній) більш-менш матеріалістичній чи принаймні антиаскетичній «життєрадісності», а насамперед у його чисто релігійних рисах. Свого часу Монтеск'є у «Дусі законів» сказав про англійців, що вони ведуть перед серед усіх народів світу у трьох вельми важливих речах — у набожності, торгівлі і свободі. Тож чи не пов'язані успіхи цього народу у сфері придбавання, так само як і його прихильність до демократичних політичних інститутів (до цього питання ми звернемося пізніше в іншому зв'язку) з отим його рекордом благочестя, про який згадує Монтеск'є?
Варто лише поставити питання так, як одразу постає ціла низка можливих співвідношень, що їх ми спочатку можемо уявити лише приблизно. Наше завдання полягає якраз у тому, щоб по можливості чіткіше сформулювати ці приблизні уявлення — тою мірою, наскільки це взагалі можливо, якщо пам'ятати невичерпну багатоманітність кожного історичного явища. Однак щоб спромогтися це зробити, слід насамперед відмовитися від невизначених понять, які ми вживали до цього часу, і спробувати проникнути в суть тієї характерної своєрідності і тих відмінностей між великими релігійними світоглядами, які історично постають перед нами у різних напрямках християнської релігії.
Попередньо однак варто зробити також кілька зауважень щодо специфіки об'єкта, про історичне пояснення якого йде мова, а також про те, в якому смислі взагалі можливе таке пояснення в рамках цього дослідження.
i Петрунин Ю. Ю., Борисов В. К. Этика бизнеса. — М.: Дело, 2000. — С. 243.
1 Останній прояв нашого геройства (англ.)
2 В останню чергу, але не меншою мірою (англ.)
Сторінка 1 2 3 >>>
Ігор
З виду все гарно,бо я нічого ще не читав.
Олексій, scion@rilan.net.ua
Якщо чесно, то жалкую,що прочитав цей шедевр соціологічної думки раніше на російській мові(іншого перекладу не знайшов). Перед тим як прочитати М.Вебера, я проштудирував книжки з релігієзнавства та познайомився з працями Мартіна Лютера(щоб не бути упередженим). Мені здається праці Вебера вже давно треба включити до навчальної програми не тільки профільних факультетів(як правило соціологічних, тай там не завжди їх вивчають). Короче кажучи, ця праця для тих, хто не вважає себе тупим споживачеи сьогоднішньої дійсності, а намагається розібратися в закономірностях сьогодення. Настійно рекомендую.
Лена
Основной нигатив, что статья написана очень мелким шрифтом - тяжело для глаз и восприятия...
weber, weber@share.net.ua
Це просто знахідка, потрібно прочитати, а тут ще й українською. Дякую!!!
Яна, PodlesnaYana@mail.ru
Я погоджуюсь, що стаття дійсно дуже вдала. Добре, що написана зрозумілою мовою. Раніше бачила цей матеріал на російській. Жалкую, що була змушена розбирати її на російській. Чомусь у нашому вузі всі матеріали даються на російській(навіщо тоді було вступним іспитом робити українську?). Отже стаття чудова. Дякую.
Віталік
Чудова стаття
Микола Б., m.bortsov@gmail.com
Так ведь можно менять размер шрифта в Вашем обозрителе Интернета. Научитесь, как это делать.
Христина, xrystuk@gmail.com
Дуже вдячна за україномовний переклад!!!
|
|
Версія для друку