Потреби бізнес-клієнтів та операційна ефективність функціонування бізнес-шкіл

Оскільки фінансовіі потоки розглядалися під кутом зору стратегії бізнес-школи, тож і до дискусії запрошувались не тільки фінансові менеджери бізнес-шкіл, скільки керівники навчальних закладівв, а також внутрішні та зовнішні "впливові сили", такі, як представники банків, страхових організацій, інвестиційних фондів, компаній та державних органів.

Головні проблеми:

Професіонали, залучені до керівництва бізнес-освітою, часто базують свої висновки про можливі надходження коштів на трьох основних помилкових переконаннях. Досить цікаво, але витоки таких хибних переконань часто знаходяться в спробах управлять бізнес-школою так, як це робиться на Заході.

Помилка перша стосується до визначення ролі донорів зі сфери бізнесу в розвитку бізнес-освіти. Підтримка закладів освіти компаніями дуже розповсюджена на Заході, особливо в США. Однак, українські бізнес-школи, якщо вони основну увагу приділяють саме формуванню "партнерських ассоціацій" з бізнесом саме з метою отримання систематичної подальшої донорської допомоги, мооже привести їх до тупикової ситуації.

Бізнес як донор освіти, стає нормальним явищем з мірою розвитку економіки, зростанням багатства нації та з розвитком певних важдивих цінностей у представників бізнес-спільноти, а саме таких, як лояльність та вдячність до своїх бізнес-шкіл, визнання науки та досліджень, як валивих причин свого успіху, та ставлення до поняття "соціальна відповідальність" як до чогось нормального та важливого.

В США такі ставлення та цінності широко розповсюджені. Вони розповсюджені, але меншою мірою, в Європі. Саме тому, мабуть, школи, що широко підтримуються бізнесом, в Європі не настільки поширене явище, як в США. В Україні ж майже всі вказані цінності знаходяться в ембріональному стані. Концепція бізнес-освіти та управлінських навиків як складових успіху все ще тільки зароджуються і ще не стали частиною світосприйняття більшості менеджерів. Навіть якщо бізнес і прибутковий, він віддає перевагу інвестиціям у власний розвиток з метою забезпечення майбутнього власників та менеджерів.

Помилка друга. Багато шкіл в Україні успішно адаптували ідею, що "плата за навчання на бакалаврських та магістерських програмах не може створити достатніх фондів для успішного розвитку." Це правда, проте, знову ж таки, для західних шкіл в основному. Останні витрачають набагато більше на докторські програми, дослідження, вони оновлюють обладнання набагато частіше, витрачають набагато більше на маркетинг, допоміжний персонал, примішення, і навіть на канцелярські товари, пошту та копіювання.

Невідкидаючи справедливості висловлювання з точки зору перспективи довгострокового розвитку, все ж плата за навчання є основою функціонування бізнес-школи. Саме з неї покривається значна частина операційних витрат школи, в тому числі і в США. В Україні ж з притаманними їй рівнем цін та зарплат, та зростаючим інтересом до освіти, зростання обсягів може дати бізнес-школі не тільки гроші для відшкодування операційних витрат, але й для розвитку.

Для багатьох шкіл що створює проблему, так це не низький попит на освітні послуги, а купівельні здатності потенційних стдентів. Це обмеження так чи інакше віддзеркалюється в цінах, які визначаються школами на свої програми. Часто розрахунки базуються на необхідності покрити найбільш необхідні витрати. Розвиток, звичайно, до таких витрат не відноситься.

Фінансування потенційних студентів банками та іншими фінансовими інституціями можуть стати альтернативними джерелами засобів, на які як правило розраховують школи від державних органів та міжнародних агенцій.

Позики на навчання є розповсюдженими у всьому світі, проте не в Україні. Банки неохоче йдуть на надання довгострокових та низькопроцентних позик в умовах невизначеності українського ділового середовища. Студенти ж, в свою чергу, не можуть працювати з банками за звичайних комерційних умов — починаючи з застави і закінчуючи відсотками. Перешкоди настільки очевидні, що школи, які починали працювати над розробкою та втіленням програм позик, швидко відмовлялися від продовження експериментів.

Разом з тим, за певниих умов кооперація між банками та школами може стати продуктивною. Поки що ніхто не намагався з'ясувати, за яких умов банки давали б довгострокові низькопроцентні позики потенційним студентам. Вони могли б змінити своє ставлення до питання під тиском більш ефективного регулювання їх діяльності з боку держави.

Існують і інші інструменти, які могли б допомогти підвищити купівельну здатність потенційних студентів. З цією метою варто б було подумати про різні типи страхування або ж цінні папери.

По-третє, багато шкіл, особливо з тих, що належать державі, і досі вважають, що держава повинна підтримувати їх безпосередньо, шляхом виділення частини бюджету на цілі освіти. Така пряма підтримка за цумов, що склалися в державі, практично неможлива. Проте, держава, могла б більш ефективно грати свою роль регулюючого органа, що могло б створити добру основу для розвитку бізнес-освіти.

Розгляд цього важливого питанння необхідно здійснювати на конструктивних та зважених засадах. Уряд, будучи не в стані надавати пряму допомогу освіті, в стані створювати законодавчі умови, які б дозволили б студентам платити за своє навчання, а бізнес-школам — інвестувати в розвиток вже сьогодні. Але, зважаючи на надзвичайно великий спектр завдань, що стоїть перед державою, навряд чи можна сподіватися, що уряд буде в стані самостійно розробити систему дій, направлену на вирішення законодавчих освітянських проблем без зусиль самих бізнес-шкіл в розробці чіткого бачення державного регулювання цієї галузі. І без лобіювання потрібних змін.

Цілями обговорення питання, таким чином, були:

• Визначення альтернативних джерел фінансування бізнес-освіти, можливості їх експлуатації та пріорітетність в умовах сучасного ділового середовища.
• Створення розумінняя необхідності спільного розвитку концепцій фінансування та спільного лобіювання потрібних змін в урядових структурах.
• Розробка плану дії як в розвитку концепцій, так і лобіювання.

1. Чому і досі бізнес-освіта не знаходиться в пріоритетах сучасного українського бізнесу
   i. Ринок освітніх послуг
   ii. Чому повинна навчати школа і чому це так важко роьити в Україні
   iii. За яких умов можливо співпадіння очікувань бізнесу та можливостей освіти
   iv. Ефективність досліджень
   v. Як вийти з замкнутого кола — бізнес-школа, як бізнес
2. Альтернативні дререла фінансування бізнес-освіти
   i. Українські банки — чому не працюють позик на навчання?
   ii. Українськких страховий бізнес — що не працює в теперешній системі?
   iii. Український інвестиційний бізнес — чи виглядає освіта як привабливий інвестиційний об'єкт?
   iv. Український уряд — що можна зробити?

1. Школа повинна себе поводити так, як це робив би будь який бізнес на ринку
   a. Школа повинна враховувати специфіку свого оточення та інтереси зацікавлених в ії діяльності сторін при розробці та проведенні програм, що забезпечується:
   i. Дослідженнями
   ii. Участю в роботі ділових асоціацій
   iii. Консуольтативною діяльністю викладачів
   iv. Залученням представників бізнесу до розробки програм
   b. Потреби клієнтів, таких як потреба студентів — в якісній освіті, що допомогла б досягти власних цілей в кар'єрі та потреб бізнесу в високопрофесійній робочій силі, яка б була в стані працювати в мінливому середовищі, повинні направляти діяльність бізнес-школи. Проте,
   i. Кооперація між бізнесом та бізнес-школами має все ще обмежений характер. Причинами такого положення є
   1. Невідповідність досвіду викладачів потребам програм, бажаних для бізнесу
   2. Немотивованість викладачів до консалтингу та досліджень
   3. Низька якість консультативної діяльності через відсутність досвіду та навичок
   4. Низька професійна культура багатьох викладачів бізнес-шкіл
   5. Орієнтація на передачу знань, а не на розвиток навичок у майбутніх менеджерів
   6. Невідповідне матеріально-технічне забезпеченнябільшості шкіл
   ii. Поки що відсутня фінансова інфраструктура, як наприклад, система надання стипендій, позичок, урядових грантів, що допомогло б бізнес-школам забезпечити стабільність розвитку.
   iii. Були визначені наступні ідеї, які б сприяли покращенню відносин між школами з однієї сторони та бізнесом і іншими зацікавленими сторонами, з іншої:
   1. Випускникам треба надавати освіту, що мала б більш прикладний характер. Така освіта можлива на основі сучасних методів навчання і повинна надати змогу ефективно працювати в людській організації
   2. Необхідна як організаційна так фінансова підтримка розвитку викладачів, в основному через підтримку дослідницьких проектів, розвиток нових курсів, націленних на виховання аналітичних навичок, та навичок спілкування, академічного обміну, участі в семінарах з метою підвищення кваліфікації та консультативної діяльності.
   3. Компаніям потрібна робоча сила, що буде в стані розвиватися разом зі зміною середовища, в якому вона працює
   4. Необхідно враховувати потреби інших зацікавлених сторін, таких як уряд, банки, інші бізнес-школи та університети.
2. В результаті обговорень були визначені принципии побудови успішної бізнес-моделі для школи:
   a. Школа повинна думати про правильне позиціонування себе і своїх продуктів виходячи з потреб ринку, на якому вона працює.
   b. Школа повинна створити механізми, що дозволятимуть змінювати зміст і задачі програм разом зі зміною середовища, в якому вона працює
   c. Необхідно створити механізм взаємодії між бізнесом та школами з метою забезпечення ії правильного позиціонування. Такий механізм міг би забезпечуватися певною формою асоціації на локальному та національному рівні, яка б обїєднувала в своїх рядах представників бізнесу та шкіл. Роль такої полягала б в консолідації найкращого досвіду та ресурсів з метою забезпечення високоякісних послуг та обміну інформацією.
   d. Інформаційний обмін міг би здійснюватися завдяки публікації професійних видань (як на папері, так і електронних), проведенню конференцій, відновленню інститутів підвищення кваліфікації в певній осучасненій формі (літні інститути)
   e. Завданнями ассоціації могло б стати, окрім забезпечення інформаційного обміну, і наступне:
   i. Розробка механізму державного регулювання бізнес-освіти
   ii. Лобіювання бажаних змін направлених на кращу фінансову забезпеченість освіти
   iii. Розробка стандартів якості освіти в сфері бізнесу та менеджменту, що відповідали б сучасниим вимогам клієнтів бізнес-шкіл.