Зі школи в бізнес

Світ бізнесу має доволі особливі стосунки із академічними програмами. Безліч титанів бізнесу міфологізують значення того, що вони покинули університет і зайнялися власною справою (Біл Гейтс, Стів Джобс тощо). Інші — навпаки, настільки вдячні своїм навчальним закладам, що готові постійно підтримувати їх і жертвувати гроші на подальший розвиток освіти (Лі Якока (Lee Iacocca), Бон Пікенс (Boone Pickens), Філ Найт(Phil Knight).

Проте, як би там не було, факт залишається фактом — половина студентів, які вийшли із бізнес-школи, чудово розумітимуть, що вони робитимуть далі, а половина — не матиме жодного уявлення про свої подальші кар'єрні кроки.

За останні десять років багато бізнес-шкіл суттєво змінили власну академічну парадигму і почали пропонувати безпрецедентний зв'язок між навчанням та реальним бізнесом. Вони збільшили фокус на підприємництво та почали розробляти детальні бізнес-плани, ставши своєрідною версією "гаража Hewlett-Packard" у XXI-му столітті. Таким чином, сьогодні бізнес школи дають студентам шанс розвинути свої ідеї та запропонувати їх світу бізнесу. У багатьох випадках це також дає їм шанс пережити крах бізнесу, не ризикуючи при цьому ні власною репутацією, ні своїми банківськими рахунками.

Який результат? Сьогодні існує куди більший шанс зустріти підприємця — вихідця із бізнес-школи — ніж успішного бізнесмена, який прийшов із Кремнієвої Долини. Нижче наведено кілька прикладів таких успішних бізнес-ідей, які народилися у шкільних аудиторіях.

Водологія

Уорен Пол Андерсен (Warren Paul Anderson) проводив магістерське дослідження у Гарвардському Університеті, коли несподівано виявив, що про використання води у комерційних та сільськогосподарських цілях практично нічого не відомо. При цьому було відомо, що Світова Організація Здоров'я оцінює 1,1 млрд. населення планети як тих, хто не має достатнього доступу до чистої питної води.

Андерсен заснував компанію Hydrolosophy, щоб виправити цю ситуацію. Його компанія створює програмне забезпечення, яке використовується іншими організаціями для моніторингу та скорочення забруднення водяних активів. Воно відстежує використання води та особливу увагу звертає на ті місця, в яких вода використовується найбільш неефективно.

"Ми дуже сильно потребуємо покращення способів використання води, але ми не зможемо покращити їх, поки не знатимемо, якою є ситуація на даний момент", — відзначає Андерсен.

Гарвард та його оточення відіграло ключову роль у створенні Полом його компанії. Менше ніж за рік і за відсутності практично будь-якого фінансування компанія мала прототип та планувалося, що вона почне свою роботу у першій чверті 2010-го року. Саме в навчальному середовищі Андерсен почав пошук команди розробників. Таким чином, саме академічне середовище дало змогу Полу втілити його бізнес-ідею в життя.

Новий підхід до навчання

У 1996-му році Пітер Фіндлі (Peter Findley) третій рік поспіль здобував освіту у Вашингтонському університеті. Точніше — він шукав своє покликання. "Цілий рік я займався інжинірингом, поки не зрозумів, що це не моє. Ще рік було витрачено на медичний факультет — але мені це також не сподобалося. Тому я пішов до бізнес-школи, сподіваючись, що принаймні така освіта знадобиться у моєму житті".

Основна ідея програми полягала у створенні життєспроможного бізнес-плану. Після відмови від більше, ніж 100 ідей, Пітер вирішив сфокусуватися на тому, що він знав найкраще: освіті та технологіях. Так народилася ідея "Гігантського корпусу" (Giant Campus).

Фіндлі створив детальний план для мережі літніх таборів, які давали б змогу дітям із середньої та вищої шкіл отримати навички нових медіа, включаючи мультимедіа та веб-дизайн. А вже через п'ять років Giant Campus проводив табори у більше, ніж 70 коледжах, включаючи програми в Китаї, Гонконгу, Кореї та Саудівській Аравії.

Турбота про старших

Під час навчання в університеті Меган Ші (Megan Shea) допомагала своїй сім'ї доглядати за старенькими дідусем та бабусею, включаючи їхній переїзд із Західної Вірджинії до Колорадо. Цей процес зайняв так багато часу, що Меган просто не могла позбавитися від думок про нього навіть під час вступу на МВА у Babson College in Wellesley. І як виявилося — недаремно.

Коли настав час подумати про розвиток можливого бізнесу, Ші обрала саме бізнес, пов'язаний із турботою за старими людьми, бажаючи створити сервіс, який би полегшив турботу про них для дітей та родичів. Так з'явився на світ ресурс RetireLife.net. По-суті він увірвався на надзвичайно родючий ринок: за даними опитувань, проведених у США, кількість людей віком більше 65-ти зросте з 40,2 млн. у 2010-му році до 88,5 млн. у 2050-му. Загальний же ринок турботи за старими людьми оцінюється у $192 млрд.

RetireLife.net став одним із 15-ти бізнесів, який було обрано для розвитку колегами Ші у бізнес-школі. Студенти бажали долучитися до команди, яка розвиватиме цей ресурс, а сама Меган працювала над подальшим розвитком бізнес-плану. Саме університет послужив основним важелем, який допоміг народитися сьогодні процвітаючому бізнесу.

За матеріалами "From the Blackboard to the Boardroom", Entrepreneur Magazine.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.