Сьогодні, читаючи книгу про швидкість довіри, я згадав 2 історії. Чому я згадав саме їх – я поясню в кінці цієї замітки, добре? Отже, історія перша. Минулого літа ми обідали з одним дуже відомим і багатим бізнесменом з Одеси і про дещо домовились. Угоду було укладено на словах, однак у мене не було жодних причин не довіряти цьому панові, тому у мене не було жодної думки стосовно того, що щось може зірватися. Мова йшла про довгостроковий проект, який мав початися, коли у сторін «визріє» відповідна необхідність.
Покладаючись на його слово я розпочав деяку підготовку до реалізації проекту, і, коли підготовка минула і я був готовий починати, я перетелефонував йому з наміром починати проект. Однак, він відмовився, сказав, вибач, обставини змінилися. А те, що було укладено угоду, нехай усну … ну що ж, буває …
А ось друга історія, вже про письмову угоду.
На початку цього року моя компанія уклала письмову угоду з однією дуже відомою на ринку України компанією, можливо навіть лідером свого сегменту. Угода про співпрацю, відповідно до якої сторони надають одна одній певні послуги. На етапі обговорення документу мої майбутні партнери запитали – а чи можу я запропонувати інші послуги, іншої компанії, у якій я також є акціонером. Я пояснив, що ні, маю на те причини. Ні то й ні, – сказали представники партнера, тоді все лишаємо як є, ваші умови для нас цілком прийнятні.
Здогадалися, що сталося потім?
На середині виконання котракту (а він мав тривати рік) мої партнери перетелефонували і сказали, мовляв, якщо з вашої сторони не буде можливості замінти ваші послуги на інші, тієї, іншої компанії, то ми виходимо з гри? А як же контракт? А що контракт? Не подобається – подавайте до суду.
Чому я раптом згадав ці 2 випадки?
Ось вам третя історія, на цей раз з американської практики, що описана в книзі Стівена Кові молодшого «Швидкість довіри». Саме вона й викликала мої спогади.
Джон Хантстман, голова ради директорів однойменної хімічної компанії уклав угоду щодо продажу 40% частки своєї компанії за $54 млн. іншій компанії – на чолі з Емерсоном Кемпеном. Вони уклали усну угоду і потисли один одному руки. Юристи готували папери 6 місяців, за які ситуація на ринку настільки змінилася, що вартість частки Хантстмана зросла в 5 разів.
Емерсон перетелефонував Хантстманові щоб вибачитися – нова ціна для нього була непідйомна. Та Хантстман сказав:
– Раз ми домовилися про ціну 54 мільйони, значить угода має бути укладена за цією ціною!
Емерсон вигукнув:
– Але ж це несправедливо по відношенню до Вашої компанії!
– Дозвольте мені репрезентувати інтереси моєї компанії так само, як Ви репрезентуєте інтереси Вашої, – відовів Хантстман.
І вони підписали папери.
Ось моє питання:
Пане Хантстман, не могли би Ви зробити ласку і приїхати до нас, до України, і пояснити нам, як Ви могли, вибачте на слові, бути таким лохом (в нашій, українській системі координат)???
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців