Всоте говорити про МВА – вже як поганий тон. Однак чим більше я подорожую Україною, тим більше переконуюсь – тема бізнес-освіти в нашій країні лише набирає обертів, лави МВА-студентів будуть поповнюватися чимраз більше і для бізнес-шкіл як українських, так і зарубіжних; жнива ще навіть не почалися. Більше того, попит, що зараз формуєься, з моєї точки зору, настільки великий, що в диспозиціях провідних гравців можливі доволі різкі та несподівані зміни.
Мені дуже подобається анекдот, що його розповів Доктор Адізес. Випускник МВА стає СЕО реальної компанії, приходить на роботу, викликає підлеглих і запитує: “Ну що, хлопці, який сьогодні розв’язуємо кейс?”
Не-МВА анекдот може здатися несмішним, ба, навіть дурнуватим. МВА-випускники знають у чому фішка. МВА – це кейси щодня, у великій кількості. Основний постачальник кейсів – Harvard Business School. Найпоширеніші імена в кейсах – Coca-Cola та Apple. Жодного слова про середньої руки український бізнес, який, властиво, і має бути основним замовником подібних програм.
Однак я не про те. Для мене питання “треба чи не треба” не актуальне – я давно його вирішив на користь “треба”, чого і всім раджу, коли звертаються.
Мене, тим не менше, завжди займала тема якісного наповлення програм. Мені завжди була цікава логіка побудови блоків, підбору викладацького складу, формулювання вимог до вступників, навіть, якщо хочете, ідеологічна складова.
Зрозуміло, що мої міркуння тим часом мають досить абстрактне звучання, оскільки я не мав та не маю безпосереднього відношення до вирішення будь-якої з зазначених проблем у будь-якій школі. Тим не менше…
Коли я вчився, я постійно ставив тодішньому деканові запитання: а чому так, а не так? Відповідь була зазвичай такою: це є вимоги міжнародних інституцій, що формують вимоги до МВА. Щоправда пізніше я дізнався й іншу точку зору, вже іншого декана, іншої бізнес-школи: в програмах МВА немає жорстких стандартів, кожна школа формує програму на власний розсуд. Ба більше, програма, як і викладацький склад, є точками постійних змагань між школами – чия програма найкраще відповідає запитам сьогодення?
До речі, про викладачів. Заплющіть очі на хвильку та складіть собі образ ідеального викладача, такого, якому би особисто ви довіряли. Як на мене, це має бути такий собі дволикий Янус – з одного боку він має бути успішним бізнесменом з великим досвідом управління, з іншого – такою собі людиною від науки, людиною, що має глибокі знання в тій чи іншій царині знань і котрій було би особисто цікаво “розкопувати” цю ділянку далі. Підркеслюю: одночасно!
Чи багато ви таких знаєте? Чи багато ви знайдете таких викладачів на сайтах бізнес-шкіл? Готовий побитися об заклад – одиниці. І це природньо. У бізнесмена і часу немає на це, та й мозок “заточений” на заробляння грошей та розвиток власного бізнесу, а не на порпання в наукових концепціях. І навпаки, добрий науковець за визначенням неспроможний створити і розвити успішний бізнес.
Безумовно, я беру крайні випадки. Є, безумовно, і вийнятки. Люди, що спроможні не лише створити успішний бізнес, але й переосмислити його, узагальнити і проаналізувати, а ще віднайти чи створити нове знання. Такі є. Їх одиниці. Не буде пербільшенням сказати, що за ними полюють кращі бізнес-школи світу.
Щодо програм, маю також кілька думок. Одна з них така – є сенс починати MBA-програму за такого собі підготовчого курсу. Ви знаєте, що я закоханий в тему тайм-менеджменту та управлінської ефективності, тому природньо, що тут також лишу свої 5 копійок на її користь. MBA-програма “без відриву від виробництва” практично подвоює навантаження на слухача – йому доводиться і бізнесом керувати, і на програмі викладатися на всі 100%! Я знаю, оскільники пройшов через це особисто. І тут практичні навички тайм-менеджменту, щиро вірю, були б надкорисними. Особливо, якщо курс ефективності буде пов’язаний саме зі специфікою “навчання-робота”.
Втім, наразі лише одна з українських бізнес-шкіл, наскільки мені відомо, рушила саме таким напрямком – спочатку навчити людей як вчитися, а вже потім вчити. Певен, вона має шанси змінити розстановку сил на MBA-ринку України.