У 1994-му році, перебуваючи на навчанні у Відні по одній із програм Інституту Розвитку Світового банку, ми переглядали фільм “Чужі гроші” (“Other People’s Money”, США, 1991) як навчальний приклад. Відтоді фільм став для мене корисним кейсом, і досі залишається актуальним.
Існує компанія. Стабільна і прибуткова. З сімейними традиціями. У бізнесі зайнято багато людей. Є грандіозні плани на майбутнє. Першу особу усі поважають і цінують. Та раптом з’являється людина із “зовнішнього світу” з іншою парадигмою. І кардинально усе змінює. Головний герой фільму – акула Уол-стріта Лоуренс Гарфілд, якого грає знаменитий Денні Де Віто. Чергова його ціль – зробити бізнес на фабриці з виробництва дротів і кабелю “New England Wire & Cable”, якою володіє вісімдесятилітній Ендрю Йоргенсон.
Пропоную переглянути уривок з фільму, де під час виборів ради директорів компанії вирішується подальша доля бізнесу.
Герой Денні Де Віто яскраво пояснює, чому старий підхід до ведення бізнесу вже не працює, адже інвестор може заробити більше, і чому треба рухатися за новим сценарієм. І він таки переконує акціонерів, здобуваючи переважну кількість їхніх голосів.
Фільм “Чужі гроші” є чудовим прикладом, коли зіштовхується дві парадигми. На перший погляд, Лоуренс Гарфілд, начебто, розвалює сімейну компанію. Та виявляється, що насправді він відкриває перед бізнесом нові можливості. Бізнес можна відновити, не знищуючи його. Знищуються старі правила гри. Просто на іншому рівні створюються інші.
Важливо, що дружина старого власника компанії Ендрю Йоргенсона зробила усе можливе для збереження заводу у старій парадигмі, в якій він існував протягом багато років. Вона ладна була віддати усі гроші, лише б Лоуренс Гарфілд не торкався сімейного бізнесу. Очевидно, що у старій парадигмі – гроші не головне. Тут домінують цінності і стабільність. Та як не крути, нова парадигма буде з’являтися час від часу. Тим більше, сьогодні світ змінюються так швидко, як ніколи: раніше декілька генерацій проживали у рамках однієї парадигми, а сьогодні людина протягом професійного життя, так чи інакше, змушена проходити через декілька парадигм. І коли відбувається зміна парадигми, змінюється усе: ролі, потреби, можливості і, взагалі, правила гри на ринку.
Томас Кун, американський історик і філософ, досліджуючи розвиток науки, стверджував, що складні системи (чи то бізнес-система, чи то суспільство) розвиваються не еволюційно, а якісними стрибками. Це трансформаційні зміни, які потребують зміни у свідомості. Люди, які створюють або реалізовують логіку нових парадигм – це трансформаційні лідери. До речі, життєві цикли управлінських підходів також розвиваються стрибками, тобто якісними змінами. Зміна управлінської парадигми, яка фіксується, зазвичай, через культуру і процеси, називається трансформацією.
Стає зрозуміло, що на таких етапах переходів логіка минулого не визначає логіки майбутнього. Тоді виникає питання – стати жертвою змін чи таки бути проактивним? Щоб бути проактивним, треба, як мінімум, бути відкритим до нових можливостей. По-перше, треба пам’ятати про те, що нова парадигма з’являється раніше, ніж виникає відповідна потреба. По-друге, будь-яка парадигма у процесі виявлення нових проблем наштовхується на проблеми, які вона не може вирішити. І саме ці проблеми стають каталізатором зміни парадигми.
Кожен хороший керівник повинен інколи задавати собі питання – на якому етапі життєвого циклу управлінської парадигми перебуває компанія у конкретний момент. Це, до речі, прив’язано і до логіки життєвого циклу компанії.
Ви можете бути найкращим у світі виробником того чи іншого продукту чи сервісу, але якщо він застарів, це вже нікому не потрібно. Вкладати гроші в той ринок, що вмирає, як і в не перспективні правила гри (в тому числі бізнес-культури) – це шлях, який нікуди не приведе. Пам’ятаймо про це.
Вперше опубліковано у “Київстар Бізнес” дайджест
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців