Як землетрус в Японії впливає на український бізнес

Землетрус у Японії сколихнув увесь світ. Крім співчуття людям і жаху від побачених фотографій і відеосюжетів, ми відчуваємо особливий страх. І на нього неможливо вплинути або зупинити… Це страх смерті.

У зв’язку з подіями в Японії всі ресурси новин щодня пишуть про трагедії, які очікують людство в майбутньому. Майбутнє стає непередбаченим і жахливим, ми боїмося втратити близьких, життя й стабільність, і це робить нас ще більш уразливими й безпомічними. Екзистенціальний страх смерті не можна знищити в нашій психіці, він завжди з нами. Ми можемо приглушати його любов’ю, творчістю, творенням.

Чи парадокс, що цей же страх, – страх смерті, – і настільки ж сильний по напрузі, хоча нерідко майже неусвідомлюваний, відчувають всі власники бізнесу й топ-керівники?

Можливо, ви знаєте історію про жабу. Якщо її опустити в окріп, то вона швидко вистрибує з нього й, навпаки, якщо воду нагрівати повільно, то жаба починає ніжитися в теплій воді й не помічає, як перетворюється у вже зварену жабу. У цілому й загальному ця історія ілюструє те, що страх смерті запускає потужні механізми виживання, і інстинкт життя допомагає перебороти страх смерті. І що виразніша загроза, то більшою мірою ми схильні діяти.

Яке це має відношення до бізнесу?

Страх смерті для власного бізнесу – це наймогутніше і найчастіше неусвідомлюване джерело мотивації для збереження й розвитку бізнесу. І саме він є найбільшою перешкодою для ініціювання й впровадження змін усередині компанії, тому що реакцією на страх може бути завмирання, своєрідний ступор, коли здається, що якщо щось змінити, то цим можна тільки зруйнувати вже устояне й звичне.

Страх смерті іноді маскує страх життя. Є компанії, у яких постійно щось змінюється, рухається, виникають нові ідеї. Є компанії, у яких багато чого зроблено в момент створення бізнесу і його розквіту, а потім вся енергія витрачається на збереження нажитого. Інстинкт життя – це реалізація через рух, творення, творчість, розвиток і зміну. Якщо я боюся жити, проявляти себе, ставити амбіційні цілі й досягати їх, конкурувати за місце під сонцем, то я буду ховатися й стримувати себе. Це основне протиріччя – відновлення й збереження, рух і статичність. Якщо виходити із ствердження, що будь-яка організація – це продовження особистості її творця, її лідера або першої особи, то логічно припустити, що його внутрішня стратегія на розвиток і динаміку або на стабільність і сталість (зміна й збереження) буде характеризувати і його бізнес.

Є ще одна історія-анекдот. У патологоанатома запитали, від чого вмер хворий? Відповідь була: “Не було жаги до життя”. Якщо продовжувати аналогію, то точно також як рушійним мотивом будь-якого організму є бажання вижити й зберегти свій рід, точно також будь-яка система намагається вижити й підтримати свою життєздатність. Якщо вона вмирає, або спостерігається тенденція до руйнування, то можна зробити припущення, що в ній порушена гнучкість і можливість пристосування. Струснути таку систему може реальна досить сильна загроза смерті. І якщо система має енергію змін і може її направляти на дії, у неї є шанс на оздоровлення. Якщо вона вже настільки виснажена, що ніяка загроза її вже не в змозі пожвавити, такі організаційні системи вмирають. Енергію для відновлення можуть дати тільки люди, джерело – перші особи компанії. Але лише їхньої енергії й бажання мало. Потрібно, щоб хвиля натхнення й відродження поширилася на всіх. Це питання мотивації й лояльності, місії й цінностей, стратегії й тактики.

Японська трагедія, хочеться вірити, дасть всьому людству поштовх до переосмислення використання природних ресурсів, “мирного” атома й у цілому питань безпеки життя на нашій планеті.

У десятку й навіть сотню світових рейтингів лідерів бізнесу потрапляють люди, які не бояться діяти, змінювати й оновлювати своїми ідеями стабільні й уже сформовані компанії. Думаю, що однією з важливих характеристик таких лідерів є їхнє внутрішнє розуміння ситуації, коли “зволікання смерті подібно”.