Нові інструменти мережі зробили за останнє десятиліття якісний стрибок, відомий під назвою Web 2.0. Виникла нова мережева реальність, яка демократично розмила межі між творцем і споживачем інформаційного продукту, надавши нам можливість бути водночас і його споживачем, і спів-створювачем.
Взаємозв’язки виразно виявили свою двосторонність. Стало зрозуміло, що причини і наслідки пов’язані між собою не лінійно, а за допомогою кіл зворотного зв’язку. А ціла система, в якій всі ми виявляємося взаємопов’язаними, стала радикально відкритою і прозорою. Той ідеал відкритої системи, про який давно говорили теоретики системної динаміки, став повсякденною реальністю. Інструменти, таким чином, випередили наше розуміння їхнього дійсного значення.
В цих умовах для кожного з нас реальність означає відкриття величезної кількості інформаційних каналів, серед яких буде не тільки «інформаційний шум», але і значима інформація. Ми звикли отримувати певну дозу інформаційного шуму. Але тепер на порядку денному стоїть очищення і збільшення ефективності інформаційних каналів кожного з нас. З допомогою сучасних мережевих інструментів це зробити просто, якщо цього дійсно хотіти. Треба просто чітко дотримуватися принципу впускання до себе тільки авторизованої, вже відібраної інформації. Цю авторизацію забезпечують нам авторитетні особи, які вже входять до складу нашої мережі – соціальні інструменти лише дозволяють в реальному часі відслідковувати що їх цікавить, що вони читають, роблять тощо. Але мірою того як наші інформаційні канали ставатимуть ефективнішими, інформація буде містити все менше «шуму» – і тоді буде найголовніший виклик – в кожній з галузей почнеться зростання реальної корисної інформації, яку нам потрібно буде обробляти.
А це означає, що нам потрібно буде все більше вчитися. Взагалі, вже зараз робота з ідеями нерозривно пов’язана з постійним вивченням чогось нового, причому «в процесі» самої роботи. Тобто, без відриву не тільки інституційного, а й у самому процесі. Колись давно вірили у ідеал «п’ять років навчаєшся, а потім все життя працюєш», який звісно ж, був зовсім не ефективний, і тому його було замінено на «рік працюєш, але місяць-півтора треба десь вчитися (підвищувати кваліфікацію). Сьогодні, з сучасною інтенсивністю інтелектуального процесу, перед нами формула «10 повчився – годину попрацював, і так щогодини». Ми змушені постійно отримувати нову інформацію, щоб рухатися вперед. З такою тенденцією робота все більше наближається до навчання, а навчання – до роботи.
Відповідно змінювалися і парадигми навчання з використанням сучасних технічних засобів. Спочатку, ще в 1980-90-х виникло поняття e-learning (електронного навчання), яке просто означало використання комп’ютерів для засвоєння знань і навичок, в тому числі за допомогою мультимедіа-технологій та ранніх мереж (до Web 2.0). Але матеріали і методики навчання нерідко залишалися такими, як і раніше. Тому ефективність чистого електронного навчання була проблематичною, і тому натомість популярним стає концепція blended learning (змішаного навчання), яка означала поєднання e-learning та аудиторних занять. Це краще надихає студентів на навчання, і вони не втрачають фокус. Але зі зміною ролей мобільних пристроїв – появою і розвитком смартфонів популярною стала концепція m-learning (мобільного навчання), яка зараз активно еволюціонує в поняття u-learning (повсюдного навчання). Повсюдне навчання означає безперервний процесс самовдосконалення за допомогою найрізноманітніших пристроїв – від настільного комп’ютера до смартфона та планшетних пристроїв на кшталт IPad. Нові, революційні пристрої з’являються тепер мало не щороку. Всіх їх, при правильному підході, можна використати для організації безперервного індивідуального і організаційного навчання. І це навчання буде максимально в контексті роботи. Треба тільки змінити підхід до самого навчання, і, можливо, деякі корпоративні аксіоми, освячені багатолітнім авторитетом.
Вперше опубліковано на Innovations.com.ua.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців