Кожен з нас, чого приховувати, у якійсь мірі прокрастинатор. Тобто полюбляємо ми відкладати важливі справи на потім. Чому? Дуже просто – важливі справи мають такі неприємні характеристики як складність і нецікавість. А щоб нас не дуже мучила совість, ми з головою занурюємось у простіші та цікавіші справи. Але філософ Джон Перрі (John Perry) зі Стенфордського університету пішов ще далі. Його метод перетворює прокрастинаторів… у дуже корисних членів суспільства.
У своєму есе “Structured Procrastination”, відзначеному Ігнобелевською премією з літератури 2011 (Ig® Nobel Prize 2011 – пародія на Нобелівську премію), Джон Перрі розкриває таємниці так званої “впорядкованої прокрастинації” – мистецтва відкладати найважливіші справи на потім без шкоди для суспільства й репутації.
Метод, що відкрив Перрі, перетворює прокрастинаторів у корисних членів суспільства, які викликають повагу навколишніх своєю працьовитістю й умінням розпоряджатися часом. Прокрастинатори відкладають роботу на потім. Упорядковані прокрастинатори спритно використовують цей свій недолік. Ключова ідея полягає в тому, що прокрастинатори насправді рідко сидять без справи. Вони увесь час зайняті марними справами на зразок прополки саду, заточення олівців або пошуку розумного способу організувати свою працю – з єдиною метою не займатися більше важливими речами. Ніяка сила не змусила б прокрастинатора точити олівці, якби інших справ у нього не було. У той же час, прокрастинатор може вчасно виконувати важливі й складні справи, якщо в такий спосіб можна відкласти на потім виконання чогось ще більш важливого.
Упорядкована прокрастинація повною мірою експлуатує цю його властивість. У кожного є список пріоритетів, і деякі речі розташовуються в ньому на перших місцях. У той же час, маса корисних справ стають менш терміновими. Беручись за них, ви позбуваєтеся від необхідності зайнятися справами, що є важливішими.
“Коли нас із дружиною призначили доглядати за одним з гуртожитків Стенфорда, – розповідає Перрі, – я отримав прекрасний урок упорядкованої прокрастинації. Вечорами я збігав від статей, підготовки до лекцій і громадської роботи в хол гуртожитку й грав зі студентами в пінг-понг, або розмовляв з ними, або навіть просто читав газету. У підсумку я заробив репутацію єдиного професора, який проводить час зі студентами”.
Розповсюджена помилка прокрастинатора – позбуватися від зобов’язань, розраховуючи, що коли в нього залишиться мало справ, то він зможе виконати їх у строк. Така тактика суперечить самій його природі й позбавляє його головної мотивації: деякі справи, що залишилися в списку пріоритетів, автоматично стають найважливішими, і єдиний спосіб їх відкласти – бездіяльність. Так можна стати ледарем, але ніяк не корисним членом суспільства.
Але що ж відбувається зі справами на чолі списку, тими, які вічно відкладаються на потім. Тут фокус у тім, щоб правильно розставити пріоритети. Ідеальні лідери рейтингу мають дві якості: по-перше, у них, на перший погляд, є певний термін виконання. По-друге, вони безпідставно здаються скажено важливими. На щастя, життя буяє такими зобов’язаннями.
“Більшість рутинних університетських діяльностей відповідає цим вимогам, – пише Перрі, – і я впевнений, що така ж ситуація і в інших великих організаціях. От, наприклад, найважливіша справа в моєму списку: закінчити статтю для збірника про філософію мови, яку я повинен був здати 11 місяців тому. Скільки ж всього я переробив, аби тільки її не писати! Пару місяців тому я повідомив редактору, що мені правда дуже соромно, і висловив твердий намір взятися за роботу. Зрозуміло, лист я писав лише для того, щоб не займатися статтею. І що ж? Виявилося, мої співавтори теж спізнюються. Зрештою, чи так вже й важлива ця стаття? Згодом неодмінно з’являться справи більш важливі, і тут-то я її закінчу.”
Уважний читач може помітити, що впорядкована прокрастинація заснована на самообмані, оскільки вимагає постійно будувати подобу фінансової піраміди з обіцянок. Так і є. Потрібно присвятити себе роботі, важливість якої надумана, а терміновість вигадана. Але Джон Перрі вірить, що це не є проблемою, оскільки практично всі прокрастинатори досконало володіють технікою самообману. А що може бути шляхетніше, ніж використати один недолік для маскування дурних наслідків іншого?
За матеріалами Structured Procrastination, Esquire.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців