Організації, у яких назріли глибокі внутрішні протиріччя, зазвичай не шукають сторонньої допомоги. А якщо вони і йдуть на це, то таке втручання приносить їм мало користі. Річард Фарсон (Richard Farson), автор книги “Менеджмент абсурду”, на доказ цих слів наводить певні паралелі з… психотерапією.
Зазвичай застосування психотерапевтичних методів не впливає на серйозно хворих. Набагато доцільніше їхнє застосування відносно звичайних людей. Чим здоровіша людина психічно (тобто, чим менше йому необхідно змінюватися), тим більше шансів, що він зміниться.
Ось чому більшість психотерапевтів працює не в клініках для душевнохворих, а веде кабінетну практику, маючи справу з людьми відносно нормальними. Психотерапевти ще можуть надати цим людям необхідну і дієву допомогу. Точно так само, консультанти з управління зазвичай працюють із відносно здоровими колективами. Їх рідко запрошують у ті організації, де вже виникли серйозні проблеми, це й зрозуміло – консультації тут мало чим допоможуть.
Власне, роль консультанта полягає в тім, щоб стати для організації своєрідним дзеркалом, у якому відбиваються фактори, що можливо перешкоджають її росту. Зрозуміло, найбільший критичний тиск при цьому будуть зазнавати лідери, а не їхні підлеглі. Не дивно, що керівники організацій, де нагромадилися серйозні проблеми, просто соромляться викликати консультанта. Вони відчувають, що тут не обійдеться без глибокого і болісного самоаналізу.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців