Жила-була жінка похилого віку, у якої було два великих глечика. Вони висіли на кінцях коромисла, що лежав у неї на плечах. В одного з глечиків була тріщина, у той час як інший був бездоганним і завжди вміщав у себе повну порцію води. Наприкінці довгого шляху від річки до будинку старої жінки глечик із тріщиною завжди залишався наповненим лише наполовину.
Протягом двох років це відбувалося щодня: жінка завжди приносила додому тільки півтора глечика води. Бездоганно цілий глечик був дуже гордий своєю роботою, а бідний глечик із тріщиною соромився свого недоліку й був у розпачі, що він може робити тільки половину того, для чого був виготовлений.
Через два роки, які, здавалося, переконали його в нескінченній власній непридатності, глечик звернувся до старої жінки:
– Мені соромно через мою тріщину, з якої всю дорогу до твого будинку завжди біжить вода.
Стара жінка посміхнулася і відповіла:
– Ти помітив, що на твоїй стороні доріжки ростуть квіти, а на стороні іншого глечика – нічого не росте? На твоїй стороні доріжки я посіяла насіння квітів, тому що знала про твій недолік. Так що ти поливаєш їх щодня, коли ми йдемо додому. Два роки я могла любуватися цими чудесними квітами і прикрашати ними свій будинок. Якби ти не був таким, яким ти є, то цієї краси не існувало б.
Джерело: fit4brain.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців