Одним із найважливіших принципів досягнення успіху в будь-якій області людської діяльності – це прагнення пройти так звану “зайву милю”. Це значить, наприклад, що людина готова працювати більше, краще, натхненніше, навіть незважаючи на те, що вона не одержуватиме за це матеріальної винагороди.
Метафора “зайвої милі” належить Наполеону Хіллу (Napoleon Hill), журналісту, філософу і психологу успіху. Він використав її у своїй книзі-бестселері “Думай і багатій!” (Think and Grow Rich!), що вийшла ще в далекому 1937-му році, як образне висловлення, коли людина одержує “понад очікування”, тобто більше, ніж було обіцяно зробити. Так, приміром, зараз працює онлайн-магазин Zappos, про неперевершену якість обслуговування клієнтів якого вже складають легенди (безкоштовна доставка, безкоштовне повернення протягом 365 діб).
У своїй книзі Наполеон Хілл наводить багато історій, які яскраво описують правило “зайвої милі”. Одна з таких історій розповідає про підприємця Артура Неша і пропонується вашій увазі.
Артур Неш був власником фабрики з пошиття одягу. Кілька років тому Неш опинився на грані краху. Зовнішні обставини, над якими він був невладний, невблаганно тягли його до банкрутства. Гіршим за все було те, що співробітники заразилися від хазяїна пораженськими настроями, засмутилися і працювали абияк. Положення ставало усе більше розпачливим. Потрібно було терміново вживати якісь міри, інакше фабрику довелося б закрити.
Уже майже ні на що не сподіваючись, хазяїн зібрав своїх співробітників і відверто розповів їм, які кепські в них справи. Коли він виголошував промову, йому в голову прийшла чудесна ідея. Неш згадав, що прочитав у журналі “Золоте правило” статтю про редактора, який “пройшов зайву милю” – відмовився від плати за прочитану лекцію, але не зазнав збитку, а, навпаки, одержав шість тисяч доларів від додаткової передплати.
Пропозиція Неша зводилося до наступного: і він, і його службовці теж повинні “пройти зайву милю” – спробувати врятувати фабрику.
Хазяїн пообіцяв, що якщо співробітники візьмуть участь у цьому експерименті, він не стане звертати бізнес, а буде боротися до останнього. Але всім прийдеться забути про зарплату, про тривалість робочого дня, потрібно буде викладатися на всю котушку, і тоді, можливо, справи підуть на краще. Якщо бізнес встане на ноги, працівники одержать не тільки усе, що їм належить, а ще і хорошу премію на додачу.
Робітникам ідея сподобалася, і вони погодилися спробувати. Наступного дня багато хто з них принесли Нешу свої скромні заощадження у якості кредиту.
Всі взялися за роботу з ентузіазмом, і справа потроху пішла вгору. Незабаром Неш знову почав виплачувати зарплату, а потім фабрика досягла такого процвітання, якого не знала й у найкращі свої часи.
Ще за десять років містер Неш став дуже багатим, а його співробітники перетворилися у високооплачуваних працівників. Усі були задоволені, всі були щасливі.
Артур Неш помер, але сьогодні його підприємство є одним із найдохідніших у всій Америці.
Його акції належать тим самим службовцям, які колись пройшли з Нешем “зайву милю”. Запитайте будь-кого з них, що вони думають про це правило, і вони вам скажуть.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців