Мікеланджело був не лише майстром епохи Ренесансу, але й майстром продажів. І прийомами продажів і переговорів він володів не менш мистецьки, ніж різцем або кистю. Будучи потомственим купцем, він не губився, коли мова заходила про гроші. Особливо ж добре він умів торгуватися.
Блог MindSpace наводить 2 дуже цікаві історії, які є яскравим підтвердженням якостей Мікеланджело як талановитого і далекоглядного продавця.
Історія 1: Торги на підвищення
Одного разу флорентійський купець Анджело Доні замовив у Мікеланджело тондо (картину круглої форми) із зображенням святого сімейства. Закінчивши роботу, художник відправив картину з посильним. Свою роботу Мікеланджело оцінив у 70 дукатів (дукат – монета із чистого золота вагою 3,5 гр.), які й розпорядився видати кур’єру.
Анджело Доні вручив посильному 40 дукатів, сказавши, що більше така дрібниця не коштує. Художник відправив кур’єра назад, повідомивши Доні про те, що картина встигла подорожчати до 100 дукатів. Якщо ж Анджело не хоче платити цю ціну, він може повернути картину.
Скупий Доні очевидно не знав, з ким зв’язався, і, подумавши, що художника влаштує колишня сума, вручив посильному 70 дукатів. Що зробив Мікеланджело? Знову підняв ціну, вже до 140 дукатів, про що й повідомив замовника. Зрозумівши безперспективність подальшого торгу, Доні заплатив фінальну суму.
Історія 2: Підігрувати, але не грати
Мікеланджело не лише вмів призначати свою ціну й вибивати борги, але й виконувати роботу так, як уважав за потрібне. Він не любив грати за чиїмись правилами, але вмів їм підігрувати. Так, довідавшись, що глава флорентійської республіки П’єтро Садеріні збирається передати комусь зі скульпторів величезний кусок мармуру, Мікеланджело запропонував віддати брилу йому.
Коли безформний камінь почав перетворюватися в статую Давида, Садеріні став ретельно її розглядати. І незабаром знайшов, що ніс Давида занадто великий і добре було б зробити його тонкішим. У відповідь Мікеланджело взяв різець і прийнявся виконувати прохання клієнта.
Садеріні бачив, як з-під інструмента скульптора сиплеться мармурова крихта, але не знав, що це були відходи, які Мікеланджело завбачливо захопив із площадки. Ніс Давида він залишив без змін.
Наприкінці своєрідної вистави скульптор запитав Садеріні, чи подобається йому ніс Давида тепер. На що той відповів згодою й заплатив 400 скудо. Суму мізерно малу за 3 роки роботи такого рівня.
Ні, Мікеланджело не втратив хватку й не розучився торгуватися. Просто він добре знав, що іноді потрібно дати, щоб згодом взяти. Він пожертвував поточним гонораром заради майбутнього успіху. Створивши Давида, він піднявся над іншими скульпторами. А слава його досягла таких висот, що він міг диктувати свої умови й торгуватися із самим Папою Римським.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців