Одного разу до Майстра прийшов парубок і сказав:
— Я прийшов до тебе, тому що відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо говорять, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу тебе, Майстер, допоможи мені!
Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:
— Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, — і, трохи подумавши, додав: — Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі у твоїй.
— Із… задоволенням, Майстер, — пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.
— Добре, — сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем. — Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цей перстень, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього якнайбільше й у жодному разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!
Юнак узяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати перстень торговцям, і ті спочатку з інтересом розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони відразу втрачали до кільця будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета — це надто висока ціна за таке кільце й що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, парубок дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши перстень добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня й повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він звернувся до Майстра.
— Майстер, я не зміг виконати твого доручення, — з сумом сказав він. — У найкращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки цей перстень не коштує.
— Ти тільки що вимовив дуже важливі слова! — відгукнувся Майстер. — Перш, ніж намагатися продати кільце, непогано було б установити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за цей перстень. Але що б він тобі не відповів, не продавай його, а повертайся до мене.
Юнак знову вскочив на коня і відправився до ювеліра.
Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
— Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені трохи часу, я куплю кільце за сімдесят, з огляду на терміновість угоди.
— Сімдесят монет?! — юнак радісно засміявся, подякував ювеліра й щодуху помчався назад.
— Сідай сюди, — сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь парубка.
І знай, юначе, що ти і є той самий перстень. Дорогоцінний і неповторний! І оцінити тебе може лише справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців