На початку 1990-х років одна з провідних готельних компаній поставила експеримент, замінивши традиційну функцію менеджменту на систему самоврядних команд. Ця думка належала члену вищого керівництва, чиї нескінченні ідеї приймалися тільки тому, що він умів їх правильно презентувати.
Він малював у своїй уяві готель, керований командами. До кожної команди мала входити певна кількість покоївок, швейцарів, коридорних, робітників служби підтримки та офіціантів. Члени команди мали самостійно керувати робочим процесом, складаючи графік роботи, розподіляючи обов’язки і підтримуючи дисципліну. Премії давалися покомандно, що стимулювало взаємну підтримку її членів. Кожен міг отримати надбавку до зарплати тільки після того, як навчиться справлятися з іншими функціональними ролями в команді. Що більше функцій, то вища платня.
Передбачалося, що таким чином стимулюється прагнення кожного працівника до зростання. Уся система перебувала під наглядом двох менеджерів, до чиїх обов’язків входило не управління людьми, а тільки контроль за правильним функціонуванням командної структури. Це був чудовий план… з одним-єдиним недоліком: він не спрацював.
Як це й очікувалося від хороших працівників, їм сподобалася ідея про взаємну підтримку, але «командна» система привела їх у замішання. Найкращі покоївки відмовлялися йти в реєстратори. Реєстратори не бажали сервірувати столи, а офіціанти панікували, опиняючись біля стійки адміністратора, і з жахом спостерігали, який розгардіяш творять клерки, розносячи підноси. Усі почувалися не на своєму місці. Ніхто не розумів, чого від нього чекають. Оскільки оцінювалася робота команди загалом, ніхто не відчував себе ні за що відповідальним. Виникали суперечки, клієнти скаржилися, а нечисленні менеджери, які повинні були просто посвячувати новачків у суть кожної функції, кидалися туди-сюди, залагоджуючи конфлікти, які постійно спалахували.
Це був справжній бедлам. Автор ідеї всіма силами намагався її врятувати, але ніщо не допомогло. У підсумку готелю довелося повернутися до традиційної системи, а саму компанію довелося продати. Ціна експерименту виявилася непомірно високою.
На жаль, подібна доля чекає на більшість компаній, які зробили необачний вибір. Не можна передоручати ролі тим, хто, за визначенням, не здатний із ними впоратися. Біда, якщо чоботи почне тачати пиріжник…
Джерело: «First, Break All the Rules» by Marcus Buckingham & Curt Coffman
Ілюстрація: shutterstock.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців