Думаю, всім відомий англійський діловий щотижневик The Economist. Але не всім відомо, що нещодавно колишній головний редактор видання Білл Еммотт відвідав Київ.
Білл Еммотт пропрацював у журналі The Economist 26 років, з яких 13 – на посаді головного редактора. За час його редакторства тираж щотижневика виріс практично у два рази і перевищив 1 млн. екземплярів. У червні 2006 р. Еммотт покинув пост редактора журналу і вирішив зайнятися написанням книг і консультуванням, пише газета „Экономические известия”.
На що наголошував пан Еммотт, чим ділився зі столичними колегами? Ось декілька акцентів.
1. Тенденції розвитку західного і українського медіа-ринків протилежні.
Сьогодні більшість західних ринків потрапили у ситуацію, коли зменшуються тиражі видань, тематичні рекламні оголошення переходять в Інтернет, репутація журналістів перебуває під тиском, а загальний обсяг медіа-ринку падає. «В Україні ситуація протилежна: ростуть тиражі засобів масової інформації, бурхливо розвивається рекламний ринок. Крім того, Інтернет в Україні все ще слабкий конкурент для друкованих мас-медіа»,- впевнений Білл. При цьому екс-керівник ділового щотижневика відзначає, що згодом технологічний прогрес змусить реагувати і український ринок.
(Важко не погодитись, але ситуація може кардинально змінитись навіть за рік-два, як на мою думку)
2. Етичний кодекс журналу The Economist вважається одним із головних складових успіху видання.
Цікаво, але якщо переглянути журнал, побачимо дві особливості, які властиві в Україні скоріше гіршим, ніж кращим виданням. По-перше, жодна стаття The Economist не підписана. По-друге, в журналі практично відсутні посилання на джерела інформації (!!!). Жодне із шановних українських видань дозволити собі такого не може. За словами ж Білла Еммотта, відсутність імені автора під матеріалами – давня традиція журналу. «Ми постійно проводимо дослідження читацької аудиторії видання. Виявляється, що нашим читачам не важливий автор статті»,- відзначив екс-главред журналу. За його словами, це придушує амбіції журналістів, але захищає їх від спроб тиску ззовні.
(В Україні такий підхід не пройде. У нас люблять не тільки знати своїх героїв, але знати, кого „клювати”. Та й амбіції журналістів перебувають на потрібному рівні. А відсутність посилань у загалі можна асоціювати із крадіжкою матеріалу.)
3. The Economist є досить консервативним журналом.
Видання одним з останніх перейшло на повнокольоровий друк. Читач зміг побачити кольоровий щотижневик лише в 2002 р., тоді як основні конкуренти журналу зробили це ще в 1998-1999 р. У той же час консервативність The Economist дозволила йому збільшити тираж на 87% за останні десять років – до більш ніж 1,13 млн. екземплярів (за станом на червень 2006 р.)
(Ось що робить лояльність читачів…)
4. Майбутнє доходів – за рекламою.
Зараз The Economist заробляє 53% на рекламі і 47% від продажу. «10 років тому теж було приблизно таке співвідношення. У 2001-2002 роках доходи від реклами зросли до 70%, а тепер знову зменшуються. Думаю, що через п’ять років реклама знову буде приносити виданням 70-80% прибутку»,- заявив Білл Еммотт.
5. Марність журналістської освіти для бізнес-журналістики.
«Можливо, два чи три співробітника зі штатних журналістів The Economist мають вищу журналістську освіту»,- відзначив пан Еммотт. При цьому там працюють 75 штатних журналістів. На думку Білла, журналіст, який пише на економічні теми, повинен учитися на практиці. І, як приклад, приводить досвід The Economist: «Для своїх штатних авторів ми організовуємо короткі тренінги по фінансам і бухгалтерському обліку. Все інше журналіст пізнає на практиці». При цьому середній строк роботи журналіста у виданні становить більше 10-ти років.
(А це вже дивна тенденція. Цікаво було б дізнатись, яка ж там ситуація в українських бізнес-виданнях…)
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців