Один викладач психології почав свій семінар, піднявши вгору 10-доларову купюру. Він запитав, хто хотів би отримати купюру. Багато хто підняв руку. Викладач запитав у тих, хто не підняв руки, чому вони не відреагували. І з’ясувалося, що вони теж не проти отримати купюру, але посоромилися підняти руку.
— Перш ніж один із вас отримає цю купюру, я дещо з нею зроблю, — продовжив психолог. Він зім’яв купюру й тоді запитав, чи хоче хто-небудь все ще її одержати. І знову майже всі підняли руки.
— Тоді, — відповів він, — я роблю ось що, і, кинувши купюру на брудну підлогу, злегка повозив її черевиком. Потім він підняв купюру; вона була пом’ята і брудна.
— Ну, кому з вас вона потрібна в такому вигляді? — І всі знову підняли руки.
— Дорогі друзі, — сказав викладач, — щойно ми одержали наочний урок. Незважаючи на все те, що я зробив з купюрою, ви всі хотіли її мати, оскільки вона не втратила своєї цінності. Це все ще купюра номіналом у 10 доларів.
У нашому житті часто трапляється, що ми виявляємося вибитими з сідла, розтоптаними, розпластаними на підлозі або цілковито в лайні. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми почуваємося нікчемними.
Але не важливо, що сталося або станеться, у будь-якому разі ми не втратимо своєї істинної цінності. Брудні або чисті, пом’яті або відпрасовані — ми завжди матимемо ту цінність, яку являємо. І будемо безцінними для всіх тих, хто нас любить. Наша цінність визначається не тим, що ми робимо або з ким ми знайомі, а тим — ХТО ми є насправді.
А щодо купюри… Як і обіцяв, я віддам її. Тому що поважаю себе і тримаю слово. Але через те, що охочих було багато, віддам тому, хто найкраще складе іспит.
Ілюстрація: Shutterstock
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців