Відповідь на це запитання спробував дати Девід Мейстер (David Maister) у своєму блозі „Захоплення, люди та принципи” (Passion, People and Principles). Він переконаний, що спільною рисою для дантистів та консультантів є той факт, що коли люди потребують їх – вони не хочуть їх. І не зважаючи на те, що дантисти роблять чудову справу (вони лікують людей) – глибоко в душі пацієнти мріють більше ніколи не бачити дантистів.
Те саме притаманне й для консультантів. Навряд чи хтось скаже: „Слава Богу, я викликав консультанта” чи „Нарешті я матиму нагоду зустрітися з консультантами. Яке щастя!!!” Ті самі твердження справедливі і для спеціалістів зі сфери ІТ, і для PR-спеціалістів і т. п.
Як постачальники сервісів, консультанти різних сфер та галузей усвідомлюють ту користь, яку вони приносять для своїх клієнтів. Проте, з точки зору клієнтів, консультанти вказують на непорядок та недосконалість у роботі компанії. У крайньому разі компанії погоджуються на співпрацю з консультантами, але глибоко в душі вони мріють більше ніколи з ними не стикатися.
Та чи варто консультантам раз і назавжди змиритися зі своєю багатостраждальною роллю „спасителів”, яких ніхто і ніколи не чекає? Про яких не мріють. Зустрічі з якими бояться та уникають всіма силами… Чи слід міняти щось у свідомості тих, хто користується послугами консультантів?
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців