Жив-був будівельник. Все життя він будував будинки, але став старий і вирішив піти на пенсію.
— Я звільняюся, — сказав він роботодавцю. — Йду на пенсію. Буду зі старенькою онуків няньчити.
Господарю було шкода розлучатися з цією людиною, і він попросив його:
— Слухай, а давай так — побудуй останній будинок і проведемо тебе на пенсію. З хорошою премією!
Будівельник погодився. Згідно з новим проектом, йому потрібно було побудувати будинок для маленької сім’ї. І почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки…
Будівельник поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, оскільки їх можна було швидше доставити… Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар’єри.
Коли будівництво було закінчено, він викликав господаря. Той оглянув будинок і сказав:
— Знаєш, але ж це твій будинок! Ось, візьми ключі і вселяйся. Всі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від фірми за довголітню роботу.
Що відчув старий будівельник, було відомо тільки йому одному! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором’язливості. Він же червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він повинен був жити в тому єдиному будинку, який побудував погано…
* * *
Ми всі у цьому житті — будівельники. Ми будуємо наші життя так само, як старий будівельник перед відходом на пенсію. Ми не докладаємо особливих зусиль, вважаючи, що результати цієї конкретної будови не так вже й важливі. До чого зайві зусилля? Але потім ми усвідомлюємо, що живемо в будинку, який самі збудували. Адже все, що ми робимо сьогодні, має значення. Вже сьогодні ми будуємо будинок, в який вселимося завтра.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців