На одному пагорбі жила велика мурашина сім’я. Всі були дуже дружні між собою. Разом стягували прутики, травинки, комашок і всіляку корисну всячину. Працювали плідно. Коли комусь із членів їхньої родини була потрібна допомога, то всі залишали свою роботу і дружно дріботіли своїми ніжками на порятунок, бо розуміли, що разом — виживуть, окремо — загинуть.
Але до однієї мурашки закралась підозра — нікому не вірити! Ця думка так настирливо влізла в її маленьку голівку, що Мурашка не завважила, як змінилася.
— Буду сама! — думала. — А то ще обмануть мене, вкрадуть мої травинки, винесуть усе моє майно, а ще чого доброго і нірку відберуть!
Всі йшли до праці, вона ж сиділа і стерегла своє багатство.
— Ходи з нами, — кликали — ми і тобі допоможемо.
— Ага, — подумала Мурашка-недовірка, — я піду, а все добро залишу без нагляду! Не піду!
Мурашки трудилися цілими днями.
— Їжа закінчилася та й води би випила, — подумала, — ай, якось буду, не залишу без нагляду.
І попри те, що їй було одиноко, уникала товариства й надалі. Пройшов місяць. Впала Мурашка без сил. Всі кинулися на поміч: одні відгодували, інші напоїли, ще інші відігріли. Прийшовши до тями, маленька затворниця зрозуміла, як глибоко помилялася. І заплакала від щастя, що має таку велику дружню сім’ю.
«Можливо вас обдурять, якщо ви будете довіряти, але ви будете жити в муках, якщо нікому не довірятимете».
Джерело: CREDO
Ілюстрація: HuTui6.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців