Нам нічого не потрібно…

Автор блогу „Життя поза кодом” (Life Beyond Code) пропонує дуже цікаву історію про двох друзів. Один з них (назвімо його Джон), відкривши власний бізнес, зумів досягнути неабиякого успіху. Інший – Джек – лише починав розвивати свою приватну компанію…

Не дивно, що опинившись у скрутному становищі, Джек прийшов за порадою до товариша, адже його бізнес процвітав. Джон із радістю допоміг другові. Проте, після цієї зустрічі Джек періодично продовжував надзвонювати Джонові, стверджуючи, що в нього немає жодних справ, і він ні про що не просить, окрім однієї малесенької поради. Пам’ятаючи про дружбу, Джон завжди допомагав товаришеві.

А через деякий час Джек знову зателефонував до Джона і попросив представити його бізнес потенційним клієнтам та інвесторам. „Це не забере багато часу. Можливо – 30 хвилин. Не більше, – сказав товаришеві Джек. – Все, чого я прошу – розіслати інформацію про мою компанію твоїм клієнтам та інвесторам. Це ж така дрібниця”.

Не важко здогадатися, що терпіння Джона луснуло і він відмовився допомагати колишньому другові. Але в чому ж полягала Джекова проблема?

По-перше, Джек хотів отримати допомогу, але при цьому не хотів визнати, що йому допомагають. Можливо, через те, що в такому випадку він був би змушений якимось чином віддячувати за допомогу…

По-друге, він ставив знак рівності між часом, витраченим на певну діяльність, і цінністю цієї діяльності. Проте, насправді це зовсім не так. Цінність тих 30 хвилин, які Джон мусив витратити на спілкування з клієнтами та інвесторами могла бути просто незрівнянною для бізнесу Джека. Але сам Джек не хотів цього визнати.

По-третє, Джек фактично ставив під сумнів розумові здібності Джона, оскільки він очікував, що той не зрозуміє, як ним намагаються маніпулювати і використовувати на власний розсуд.

Тож бізнес Джека втратив джерело допомоги. А сам Джек, залишився без прихильності колишнього хорошого товариша. І мораль тут проста: слід визнавати ті жертви, на які йдуть заради нас наші ближні.