В одному віддаленому селищі жив майстер, у якого були по-справжньому «золоті» руки. Будь-яка робота у нього кипіла, але найкраще йому вдавалися вироби з дерева. Він міг зробити з цього матеріалу все, що душа забажає. Майстра любили і поважали, у нього було багато замовлень, і кожен покупець платив йому дуже щедро.
Одного разу почався сезон дощів, і озеро, на березі якого розташовувалося село, почало виходити з берегів. Повільно, але незворотньо вода підбиралася до будинків жителів, які в жаху збиралися покинути свої житла. Майстер пообіцяв допомогти і почав будувати дерев’яне судно, яке вмістило б усіх жителів селища. А тим часом вода піднімалася.
У перший тиждень чоловік побудував каркас і оббив його дошками: судно вийшло воістину гігантським. Настав другий тиждень, і, коли вода вже затопила всі дороги, майстер почав виточувати весла для всіх чоловіків-односельців. Незабаром судно було готове, і воно перевершувало за красою будь-який корабель, який бачив коли-небудь хтось із жителів села.
Тільки от невдача: судно просто неможливо було зрушити з місця. Як не старалися чоловіки, як не гребли вони веслами — корабель все одно залишався на місці. Люди не могли зрозуміти, в чому причина, поки одна з жінок не помітила, що її син грає з монеткою, підібраною з підлоги. Виявилося, майстер склав на ледь відбудований човен всі свої багатства.
— Твоє золото таке важке, що ми не можемо зрушити з місця, — сказав один зі старійшин села майстру. — Тобі потрібно залишити все тут, щоб ми могли відправитися далі.
Всі жителі погодилися зі старійшиною — тим більше, що кожен із них взяв у човен тільки найнеобхідніше. Згнітивши серце, майстру довелося погодитися і віднести золото в свій майже повністю затоплений будинок. Коли остання монета покинула борт, судно попливло. Тоді майстер зрозумів, що його справжнє багатство — це він сам і його дар.
Ілюстрація: Depositphotos.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців