Одного дня, коли світ був ще цілком новим, мешканці однієї місцевості влаштували музичний конкурс, учасниками якого стали майже всі присутні — від Синиці до Носорога.
Під орудою Сови було вирішено, що голосування під час конкурсу буде таємним і загальним. Отож голосуватимуть усі учасники, самі створять суддівську комісію, тобто журі.
І так було. Всі тварини, а також людина виходили поодинці на сцену і співали. Одні заслужили бурхливі оплески, іншим аплодували мляво. Відтак заповнювали картки і вкидали їх у велику урну під наглядом Сови.
Коли настав час підбити підсумки, Сова вийшла на імпровізовану сцену та у присутності двох старих мавп відкрила урну, аби підрахувати голоси.
Одна Мавпа вийняла першу картку, а Сова оголосила: «Перший голос віддано за нашого приятеля Осла!»
Настала тиша, а потім почулися несміливі оплески.
«Другий голос віддано за Осла!»
Загальне приголомшення.
«Третій голос: Осел!»
Усі здивовано переглядалися. Почали обмінюватись осудливими поглядами, і врешті, бачачи, що постійно повторюються голоси на користь Осла, відчули себе винними за таке голосування. Всі знали, що не було співу, гіршого за жахливе ричання Осла. Однак усі визнали його найкращим співаком.
Підрахувавши голоси, незалежна комісія оприлюднила результат: скрипуче і до того ж фальшиве ричання Осла посіло перше місце. Тож офіційно оголосили, що Осел має найкращий голос в околиці.
Потім Сова пояснила, чому так сталося. Кожен з учасників, бажаючи особистої перемоги, голосував за учасника, котрий мав найменші шанси, тобто за того, хто не був конкурентом.
Голосування було майже одностайним. Лише два голоси не були віддані за Осла: один належав Ослу, який вважав, що йому нічого втрачати, та щиро проголосував за Жайворонка, а другий належав людині, яка, звісно ж, проголосувала на свою користь.
Із книги Бруно Ферреро “365 коротких історій для душі”
Ілюстрація: Depositphotos.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців