Пропоную вашій увазі цікаве інтерв’ю з Ребеккою Блад (Rebecca Blood), однією з найвідоміших фахівців по блогам, авторкою книги “Посібник по блогам” (Weblog Handbook), перекладеної на п’ять мов. Ребекка веде свій власний блог Rebecca’s Pocket, який є одним з найпопулярніших блогів у світі.
З яких причин в останні роки зросла популярність блогів?
Відбувся значний прогрес в області створення програмного забезпечення. Адже людина запрограмована для спілкування з іншими людьми. У кожного з нас є своя історія, свої пристрасті. Для декого – це хоббі, для інших – родина, для третіх – політика. Як тільки програмні засоби стали загальнодоступними, як тільки люди отримали можливість публікувати в Інтернеті все, що їм хочеться та залишати коментарі – цей спосіб спілкування став дуже привабливим.
Є думка, що сучасні блоги – це “журналістика для простих людей”. Що Ви про це думаєте?
Блог – це порожній контейнер. Туди можна вмістити і журналістику, і белетристику, і взагалі будь-які висловлення. А журналістика – це, насамперед, практика. Той, хто використовує достовірні джерела інформації й самостійно їх перевіряє, займається журналістикою. Але більшість блогерів цього не роблять. Їх більше цікавить висловлення своїх думок, ніж процес вивчення опублікованої інформації.
Самі журналісти вважають, що все опубліковане є журналістикою. Але це невірно. Традиційні засоби масової інформації завжди будуть існувати в нашому суспільстві, тому що журналістика – це важка праця, яка потребує багато часу, а в більшості людей немає можливості й бажання нею займатися. Так що для отримання достовірної інформації та новин люди завжди будуть звертатися до ЗМІ.
Блогери виконують трохи іншу функцію. Вони дотримуються певної точки зору. У пошуках її підтвердження вони методично переглядають усе, що можна знайти в Інтернеті. Вони не зацікавлені в поданні об’єктивного погляду на світ або історію. Вони зацікавлені тільки в просуванні власної позиції. Інтелігентний журналіст, звичайно, читає й підтримує декілька блогів. Коли йому попадається щось цікаве, він починає вивчати цю тему, перевіряти й, у ряді випадків, використовувати цю інформацію – у найкращому разі, з посиланням на блогера, який наштовхнув його на цю ідею.
Я думаю, що місця вистачить і журналістам і блогерам. У новому медіа-просторі вони можуть співіснувати. Але більшість блогерів, які публікують свої думки про поточні події, – це різновид паразитів. До чого б вони вивішували посилання, якби не журналістські статті й репортажі? Звичайно, блогери можуть дістати факти й самостійно. Блогери не бояться задавати прямі запитання – іноді журналісти не роблять цього, тому що бояться втратити доступ до своїх джерел і, у кожному разі, вони слідують за домінуючим оповідачем. Іноді блогери запитують: “Чому таке-те питання не було задано? Чому про це не згадали?”…
Мені здається, що в результаті намітилося деяке поліпшення в роботі журналістів. Тепер за їхньою спиною стоять блогери, які ловлять їх на помилках. У результаті, репортери змушені бути більш акуратними й обережними. А блогери роблять свою справу. Можливо, це дозволяє нам краще розуміти навколишній світ.
Чи існує неофіційний етичний кодекс блогосфери?
Я створила свій кодекс і включила його у свою онлайн-книгу. Бажаючі можуть ним користуватися. Однак якогось одного, загальноприйнятого кодексу етичних норм і правил не існує. Читачеві варто бути насторожі – це, втім, стосується і “традиційних” ЗМІ.
Зазвичай ті, хто пише, вставляють посилання до матеріалів і згадують блогера, на сторінці якого вони знайшли ту або іншу інформацію. Але це роблять не всі. І немає ніякого способу змусити всіх дотримувати цього правила, тому що у Мережі існують мільйони блогів.
Чи можуть бути в революції блогів якісь негативні наслідки? Приміром, роботодавці тепер можуть довідатися про те, що думають їхні співробітники.
Я просто раджу добре подумати, перш ніж публікувати який-небудь пост. Усе, що попадає в Інтернет, стає публічним документом. Це може мати певні наслідки. Саме тому деякі люди ведуть блоги анонімно.
Якщо у вас професійний блог, то ваша діяльність повинна нагадувати процес співбесіди при прийомі на роботу. Тобто, варто прораховувати наслідки публікації своїх думок – можна назвати цей процес самоцензурою. Інша справа, що є способи зробити приватний блог, який буде доступний лише для членів вашої родини і друзів. А ще можна вести щоденник і не публікувати свої замітки ніде.
Якщо ви публікуєтеся в Інтернеті, очевидно, ви не заперечуєте проти того, що інші люди будуть читати ваші замітки. Звичайно, вести блог спокусливо: у вас з’являються читачі, вони залишають коментарі, ви формуєте навколо себе дружнє співтовариство. Якісь шляхетні коментатори сказали, що блогінг – це бесіда. Але, у кожному разі, це однаково публікація. І автори блогів повинні завжди про це пам’ятати.
Джерело – Washington ProFile
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців