Феномен «прокляття знания» (в англійській мові його називають досить містичним the curse of knowledge) означає ситуацію, в якій людина вважає (найчастіше — помилково), що у слухача є вся необхідна для розуміння інформація. Чому саме прокляття? Тому що людина, яка володіє інформацією, під впливом цього викривлення прирікає себе на нерозуміння — як з боку інших людей, так і по відношенню до самої комунікативної ситуації. Насправді виходить якесь порочне коло: слухач не розуміє, що йому намагається пояснити співрозмовник, у той час як для мовця інформація, яку він намагається донести, може бути до жаху елементарною і логічною, через що він, у свою чергу, не розуміє, чому його не розуміє слухач.
Вперше цей феномен був описаний в кінці 80-х років американськими економістами Коліном Камерером (Colin Camerer), Джорджем Ловентштайном (George Loewenstein) і Мартіном Вебером (Martin Weber). Вони, спираючись на роботи, присвячені ще одному когнітивному упередженню — повзучому детермінізму (або помилці хайндсайта), описали ситуацію на ринку, коли більш інформований учасник не може з легкістю передбачити поведінку менш інформованого учасника. Через це той, хто більше знає, часто виявляється в програші: він вважає, що його контрагент буде діяти згідно з інформацією, доступною йому самому. Але тут якраз і втручається «прокляття знання»: контрагент зовсім не обов’язково має той самий обсяг інформації, і тому його рішення передбачити не так вже і просто.
Найвідоміший експеримент, що демонструє «прокляття знання», провела студентка Стенфордського університету Елізабет Ньютон (Elizabeth Newton) у 1990-му році при підготовці своєї дисертації. Учасники її експерименту розділилися на дві групи: перші стукали по столу, відбиваючи ритм нескладної мелодії, а другі слухали це стукання. Першу групу попросили настукати що-небудь дуже просте (наприклад, пісеньку “Old McDonald had a farm”), а учасники з другої групи намагалися вгадати ці мелодії. Перед початком експерименту тих, хто стукали, також запитали, скільки, на їхню думку, пісень вгадають слухачі. Більшість порахували, що вгадати повинні як мінімум половину виконаних «композицій». У реальності слухачі вгадали лише 2,5% всіх мелодій.
Елізабет Ньютон (як і всі інші дослідники, що займаються «прокляттям знання»), зокрема, показала, що, знаючи щось, дуже складно уявити, що хтось може не володіти цією інформацією. Відбита на столі «мелодія» звучить для виконавця цілком схоже на оригінал (наприклад, через те, що він повторює ритм у своїй голові), але для слухача це може бути не так очевидно. Багато в чому справа, зрозуміло, зводиться до виконання: знаючи щось дуже добре і опинившись під дією «прокляття знання», ми не дуже стурбовані тим, наскільки зрозуміло підносимо слухачам інформацію, — багато в чому тому, що нам самим вона здається очевидною.
Наша нездатність усвідомити, що іншим людям може бути невідома або незрозуміла інформація, яка здається нам елементарною, виходить з порушень у роботі теорії свідомості (theory of mind) — моделі психічних репрезентацій, що відповідають за побудову і обробку суджень як про самого себе, так і про інших людей. Схильність до «прокляття знання» пов’язана і з порушенням індивідуальної здатності до емпатії.
В результаті наша здатність пояснювати безпосередньо залежить від нашої здатності сприймати стан іншої людини. Виходить, що «проклинає» людину не стільки саме його знання (ви, найімовірніше, зустрічали в житті людей, які зуміли пояснити вам щось так, щоб ви зрозуміли), скільки нездатність до усвідомлення того, що співрозмовник може думати по-іншому, а якщо бути точним, не знати чогось, що знає він сам.
За матеріалами N+1
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців