Серед багатьох людей існує переконання, що робота у великій компанії – це дуже добре. Але не завжди маленькі робітники-гвинтики у величезній машині корпорації почувають себе так добре й захищено, як було обіцяно при працевлаштуванні. Автор блогу “Антикорпоратив: Блог Переходного Периода” цікаво і з гумором розповідає про негативний бік роботи у великих організаціях, а також про “локшину”, яка навішується на вуха співробітників керівниками таких компаній.
Варіант, коли на яку-небудь вимогу шеф відповідає “Я працюю над цим”.
У менеджерів вищої ланки зазвичай купа роботи й маса запитів ллється на їхні бідні голови з усіх боків. Відповідно деякі не найважливіші вимоги підлеглих залишаються без уваги. Тобто відповідь “я працюю над цим” іноді варто сприймати як: “Так-так, я знаю про твою проблему й розумію – треба щось із нею робити, але в мене просто немає часу нею займатися, так що буду я тебе й надалі “годувати сніданками”, доки ти не забудеш про дане питання або тобі просто набридне мене смикати із цього приводу”.
“Не хвилюйтеся – це все тимчасові незручності”.
У компанії відбуваються глобальні зміни й потрібні додаткові кошти на розвиток. У результаті – зарплати впали, умови роботи погіршилися, премій позбавили, але шеф усіх заспокоює тим, що треба потерпіти й усе налагодиться… І люди терплять, терплять, терплять та й звикають. А потім у норму нічого не повертається, адже народ не бунтує, виходить, його все влаштовує.
“Я нічого не знаю”.
Гірка правда краще солодкої неправди. Тільки проблематично буває дістатися до гіркої правди. На пряме запитання від шефа можна отримати відповідь, що він нічого не знає, а насправді в курсі подій, але з якихось причин не хоче сказати вам правду. У великій компанії шефів і начальників багато й послатися їм на незнання не складно.
“Така політика компанії”.
Згадайте, коли батьки вам на питання – “Чому?” відповідали – “Тому що ми так сказали й ми твої батьки!”. Погодьтеся – це, м’яко кажучи, дратує, а іноді доводить до сказу. Думаєш: “от стану я дорослим, і не буде більше такого”. Куди там? Ще як буде! Особливо у великих компаніях. Коли справа стосується прибутку або економії, то вам говорять “Вийди за рамки, думай креативно!”. А коли виникає питання політики компанії щодо своїх співробітників, так отут чомусь ніякого “виходу за рамки” не спостерігається. Найпростіший приклад із життя: новий працівник добре виконує свої обов’язки, але отримує фіксовану ставку місяць… два… три. Роботи все більше, ще більше, набагато більше, а ставка все не підвищується. Шеф сповіщається про те, що непогано б і побільше почати платити, на що співробітнику говориться: “Перші півроку роботи ми нікому зарплат не підвищуємо – така політика компанії”.
“Більше грошей не зробить тебе щасливішим”.
Час від часу можна зіштовхнутися з такою ситуацією, коли начебто б і показники компанії ростуть, прибуток збільшується, але от невдача – це ніяким чином не відбивається на зарплаті працівників, завдяки яким це відбувається. Чому так? Один керівник якось заявив: “Я не можу зробити підлеглих щасливішими, давши їм більше грошей. Якщо їм не подобається робота в компанії, вони рано чи пізно однаково звільняться”. Така от “залізобетонна відмазка”. Ще одна концепція, з якою зіштовхувався я особисто: “Що значить працювати за гроші? Співробітник повинен піклуватися про компанію не заради грошей, а заради самої компанії! Адже ми команда, ми робимо одну справу”! Замість того, щоб по достоїнству оцінити працю людей, іноді влаштовуються корпоративні вечірки за рахунок компанії, – ось такі подачки.
“Компанія поважає особисте життя співробітника”.
От тільки в нас отут аврал, так що, будь ласка, кров з носу, але зроби цей звіт. Всю ніч працювати прийдеться? Так працюй! Який ще день народження в сина? День народження буде тоді, коли здаси звіт! І на вихідні будь на зв’язку, тебе можуть викликати!
“Клієнт завжди правий… поки живий”.
Жарт. А якщо серйозно, то найчастіше претензії або вимоги клієнтів бувають, м’яко кажучи, недоцільними. Та й самі ці клієнти не варті ні уваги компанії, ні вашої особистої. Дати б такому замовникові від воріт поворот, але ж ні, шеф думає зовсім по-іншому: “Цей замовник, можливо, знадобиться нам у майбутньому!”. У підсумку, за вказівкою начальства сидить співробітник допізна, виконуючи вимоги клієнта заради примарної надії, що якимось боком той зможе виявитися корисним у майбутньому.
“Ми винагороджуємо майстерність і відмінну якість виконання роботи”.
Це, скоріше, правда, ніж неправда. Або, якщо висловитися точніше, то напівправда. Компанія дійсно може преміювати своїх найкращих виконавців, тільки проблема у тім, що внесок співробітника зазвичай значно перевершує розмір винагороди.
“Сподіваюсь, ти добре відпочив під час відпустки”.
Скільки разів із вами траплялося так, що перед відпусткою декілька тижнів ви працюєте допізна, щоб розібратися з усіма справами, що нагромадилися, та зробити що-небудь наперед. А потім, повернувшись із відпустки, знову кілька тижнів трудитеся безвилазно, щоб надолужити згаяне. Який же це відпочинок? Так – компанія дає вам відпустку, але не дозволяє нею скористатися. Відбувається перерозподіл часу, але не більше. У підсумку тотально вбиваєшся перед відпусткою, потім намагаєшся якось відновитися за ті 2 тижні, що дали погуляти, повертаєшся на роботу й знову вбиваєшся, надолужуючи згаяне. І де ж тут відпочинок?
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців