Як помирають софтверні компанії?

У своїй надзвичайно цікавій і змістовній статті „Як помирають софтверні компанії” (How Software Companies Die) Орсон Скот Кард (Orson Scott Card) розповідає про те, чим співробітник компанії, що розробляє програмне забезпечення, відрізняється від будь-якого іншого працівника будь-якої іншої компанії та ділиться підходами, які слід застосовувати для того, щоб зберегти таку компанію.

Середовище, в якому процвітають талановиті програмісти, вбиває будь-яких управлінців та маркетологів – і навпаки. Програмування – це Велика Гра. Вона захоплює тебе, твоє тіло та душу. Як тільки ти захоплюєшся нею – для тебе більше не існує нічого. Коли ти виповзаєш на світ Божий, то можеш зі здивуванням виявити, що у тебе півцентнеру зайвої ваги, що твоя білизна старша, ніж середньостатистичний першокласник і що, судячи зі стосу коробок від піци, настала весна. Але тобі все-рівно, тому що твоя програма працює і її код чистий і світлий і прекрасний. Ти переміг. Тобі чудово відомо, що дехто вважає тебе ботаном. Ну то й що? Вони ж не гравці. Вони ніколи не фехтували з Windows і не сходилися у смертельному бою з ДОС. Для них С++ – непогана шкільна оцінка, майже В – а зовсім не мова програмування. Вони практично не існують. Як і солдата чи художника, тебе не цікавить думка споживачів. Ти створюєш вишукану та дуже складну річ. Їм не зрозуміти.

Бджолярство
Секрет будь-якої успішної софтверної компанії – ви можете приручити програмістів настільки, наскільки бджоляр здатен приручити своїх бджіл. Ви не можете з ними спілкуватися у повному розумінні цього слова, але ви можете заставити їх роїтися у певному місці і, коли вони не дивляться, забирати їхній мед. Ви платите їм гроші, щоб вони вас не жалили. Більше грошей, ніж вони зможуть потратити. Але і це не так вже й багато. Вся справа в тім, що у головах цих програмістів постійно звучать голоси їхніх батьків, які запитують: „Коли ж ти нарешті за розум візьмешся?” Вам просто потрібно платити їм стільки, щоб вони могли (також подумки) відповісти: „Чорт забирай, тату, та я заробляю більше, ніж ти!” Це, в принципі, не такі вже й великі гроші.

Вони залишаться у вулику, якщо навколо них будуть роїтись інші кодери. Єдина людина, чиє визнання хоч чогось варте – це інший кодер. Менш талановиті програмісти будуть на них молитися, рівні – будуть змагатися і провокувати одне одного до нових звершень. Якщо ж ви хочете, щоб ваш рій був по-справжньому хорошим, у ньому обов’язково повинен бути присутній хоча б один геніальний кодер, на якого інші дивитимуться знизу вгору – навіть якщо він дивиться на код інших програмістів лише для того, щоб по насміхатися над ним. „Він гравець”, – думає програміст-початківець. „Він подивився на мій код. Життя вдалося”. Кодери забудуть, що таке сон, секс, здоров’я та чиста білизна, якщо софтверна компанія зуміє надати їм такий „вулик” – а компанія зможе залишити собі левову частку прибутків.

Непідконтрольні
Існує одна проблема, яка убиває софтверні компанії одну за іншою. На чолі всіх успішних софтверних організацій завжди стояв один авторитетний лідер, який піклувався про програмістів. Проте, жоден лідер не вічний. Він або продає свою частку в компанії, або приводить у компанію нових менеджерів, які в кінці кінців виживають його із компанії, або ж сам стає таким менеджером. Так чи інакше, „ефективні менеджери” беруть управління на себе. Але … управління чим? Менеджери швидко виявляють, що натомість працелюбних робітників та струнких конвеєрних ліній над їхнім продуктом працює натовп непередбачуваних, закритих, недисциплінованих і що найгірше – непривабливих людей, які виказують спротив будь-яким спробам встановити над ними контроль. Почніть фіксувати години їхньої роботи, вдягніть їх у костюми і вони похмурніють і почнуть саботувати розробку продукту. Найгірше – ви будете відчувати, що вони над вами постійно насміхаються.

Викурені
Однак для кодера потрясіння виявляється набагато більш серйозним. Він раптово усвідомлює, що його життя знаходиться під контролем чужих і хижих життєформ. Наради, Розклад, Звіти. А потім хтось починає вимагати щоб він ПЛАНУВАВ свою роботу, а потім дотримувався плану, нічого не покращуючи і не виправляючи – і ніколи, ніколи не втручаючись у код іншої групи. Підліток, у якого молоко на губах не обсохло, починаючий програміст, раптово стає його начальником-тираном лише через те, що він партнер по гольфу якогось сфінктера в костюмі. Вулик зруйновано. Найкращі кодери покидають його. А маркетологи, задоволені тим, що їх тепер оточують люди у галстуках і все перебуває під контролем, з подивом виявляють, що кожен реліз їхнього продукту займає все меншу нішу на ринку, що код „розпухає”, а кількість багів росте, неначе на дріжджах. Напевне потрібно покращити дизайн упаковки. Ага, точно!