Ібрахим аль-Каззаз якось розповідав, що замолоду він дуже хотів приєднатися до майстра, що навчає. Він розшукав мудреця й попросився до нього в учні.
– Ти ще не готовий, – сказав учитель. Але парубок наполягав.
– Що ж, добре, – погодився мудрець, – я навчу тебе дечому. Зараз я відправляюся в паломництво до Мекки. Якщо хочеш, підемо разом.
Учень був у захваті. Отже, вони зібралися в дорогу. Але перед тим, як рушити, мудрець сказав:
– Відтепер ми з тобою супутники, і тому один із нас повинен керувати, а інший – коритися. Яка роль тобі по душі?
– Керуйте мною, – відповів юнак.
– Нехай буде по-твоєму, якщо ти знаєш як коритися.
Шлях їх пролягав через Хіджанську пустелю. Коли наступила темрява вони розташувалися на нічліг. Раптом полив сильний дощ. Майстер здійнявся, дістав шматок тканини та став їм укривати юнака від дощу.
– Але ж це входить у мої обов’язки, – запротестував Ібрахим.
– Я наказую дозволити мені вкривати тебе, – перервав його мудрець.
Ранком учень сказав:
– Якщо Ви не заперечуєте, сьогодні я буду керувати. Майстер погодився.
– Піду зберу трохи хмизу для багаття, – сказав парубок.
– Ти не повинен цього робити. Я сам принесу хмиз, – сказав мудрець.
– Я наказую Вам залишитися тут, поки я буду збирати хмиз.
Але мудрець заперечив:
– Подібні заняття не для тебе, тому що принципи учнівства не узгоджуються з тим, щоб підлеглий дозволив керівникові обслуговувати себе.
Ось так щораз майстер демонстрував парубкові, що таке учнівство. Вони розсталися у воріт Святого Міста. Зустрівшись із мудрецем пізніше, юнак, присоромлений, опустив очі.
– Те, що ти довідався тоді, – сказав старець, – відкрило тобі певною мірою сутність учнівства.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців