Як діяти, коли ми стикаємося з темами, складними для розуміння? Том Чатфілд (Tom Chatfield), філософ та дослідник критичного мислення, радить провести мисленнєвий експеримент: спробувати пояснити свою думку малій дитині. У цей момент ми можемо виявити, що самі не повністю розібралися у темі, а також побачити своє ставлення до неї. А що ще можна зробити, аби мислення стало чіткішим?
Перш за все, буває корисно визнати, що наші думки не є ясними. Отже, певні їхні частини потрібно переосмислити або покласти на більш надійний фундамент. Це схоже на позбавлення від нашарувань упереджень та хибного розуміння. Те, що ми отримуємо внаслідок такого аналізу — це не стільки здатність бути правим, скільки мислити ясно. А ясність, чіткість і зрозумілість думок допомагає нам пізнавати себе, а також розвіювати забобони й, зрештою, покращувати комунікацію.
Досягнення ясності є ітеративним процесом. Кожного разу, коли ми прагнемо зробити своє мислення яснішим, ми не маємо на меті донести абсолютну істину. Натомість ми націлені на процес, результатом якого завжди буде акт спілкування, разом з усіма недоліками людської комунікації.
Том Чатфілд пропонує подумати — як виглядає цей процес для кожного з нас. Зробити це можна у декілька етапів. Перший передбачає рефлексію щодо причин, які змушують нас вірити в істинність чи важливість думки, другий вимагає піддати критиці припущення, на які спирається наше міркування. І, нарешті, потрібно усвідомити, що ми знаємо і чого не знаємо, де ми невпевнені та що з цим робити.
Та перш ніж приступати, потрібно зробити паузу. Ясне мислення починається з моменту саморефлексії. Якщо немає пауз — ми не можемо піддати сумніву свої думки. Зупинившись, потрібно спробувати подивитися на себе з нейтральної позиції: спостерігати за потоком думок, не оцінюючи їх. Після цього можна переходити далі.
На першому етапі варто запитати себе: що я стверджую і чому? Чатфілд радить виписати серію суджень на тему, яка вас зараз хвилює, пронумерувавши кожне, і завершити висновком. Якщо ця вправа виконана якісно, то ви отримаєте докладну аргументацію, яка обґрунтовує остаточний висновок. Наприклад:
1. Вживання м’яса і продуктів тваринного походження пов’язане з величезною кількістю непотрібних страждань тварин.
2. Вироблення продуктів тваринного походження потребує використання більшої кількості енергії та ресурсів, ніж більшість рослинних альтернатив.
3. Цілком можливо здорово харчуватися і жити повноцінним життям, не вживаючи м’яса та не використовуючи продукти тваринного походження.
4. Наскільки це можливо, я повинен намагатися запобігти непотрібним стражданням тварин, надмірному споживанню енергії та надмірному споживанню ресурсів.
Отже, якщо я вважаю, що все вищезазначене — істинні твердження, я маю перейти на вегетаріанську або веганську дієту.
Але:
5. Зараз я не вегетаріанець і не веган.
6. Це свідчить про те, що: або я не вважаю вищезазначені аргументи істинними, або вони не вичерпно описують увесь контекст, або я не вважаю їх переконливими чи важливими для мене.
Відповідно, якщо я хочу прояснити свою позицію стосовно цього питання, мені потрібно дослідити розбіжність між моїми переконаннями та моїми діями.
На перший погляд може здатися, що така схема тільки ускладнює мислення: вона бере те, що колись здавалося простим і зрозумілим, і перетворює на щось складне. Проте важливий компонент підвищення чіткості мислення — це усунення надмірних спрощень, якими б привабливими вони не були, і заміна їх чесним визнанням наших обставин. Чи дійсно не існує етичних способів уживання м’яса і продуктів тваринництва? Чи існують проміжні варіанти? Чи я не дію у відповідності до своїх переконань через інерцію та самовиправдання?
Найголовніше запитання на другому етапі — що я приймаю як належне, не піддаючи сумніву? Тут варто подумати, на чому базуються наші судження та що з них випливає (які висновки ми робимо, якщо віримо, що певне припущення — істина?).
Припущення — це те, що ми сприймаємо як належне. Вони необхідні задля спілкування. Автор, коли пише слова, робить припущення, що для читачів вони мають таке саме значення, як для нього. Абсолютно марною видається спроба пояснити кожне слово у реченні, бо це передбачало б пояснення слів із використанням інших слів. Без певних припущень, які мають бути спільними, не можливі ані порозуміння, ані незгоди.
Проте припущення, на які спираються наші твердження, інколи потребують роз’яснення, якими б самоочевидними вони нам не здавалися. Деякі люди, наприклад, не розглядатимуть страждання тварин як проблему, бо загальноприйнята етика обмежується тільки людським досвідом. Інші, навпаки, будуть стверджувати, що захищати веганство не треба, оскільки вважають експлуатацію тварин самоочевидним злом.
Таким чином, наші припущення — це не просто невисловлені ідеї, а й коріння нашої самоідентичності, результат нашого особистісного досвіду та досвіду тих спільнот, до яких ми належимо, а також основа нашої моралі. Те, що ми сприймаємо як належне і самоочевидне, є базою для нашої картини світу.
Будь-який хід думок починається з певних припущень. Ретельний аналіз може показати, куди ведуть наші припущення та які аргументи з них випливають. Різні судження, засновані на різних наборах припущень, швидше за все, призведуть до різних висновків.
Ми можемо як викласти свої ключові припущення, так і виявити ключові припущення інших людей, а потім порівняти те, що випливає з кожного з них. Це допоможе нам визначити спільні й відмінні припущення і взаємодіяти з людьми на якісно іншому рівні. Важливо зазначити, що розуміння наслідків, які випливають із наших припущень, не робить нас автоматично правими, але допомагає формувати свої погляди.
У спілкуванні варто дослуховуватися до будь-яких точок зору, особливо до тих, які не співпадають із нашими. Якщо ми не маємо вичерпних доказів, які б спростовували висновок співрозмовника, то слід припустити, що його позиція може бути розумною, а не помилковою. Лише припускаючи це і піддаючи судження, відмінні від наших власних, ретельному аналізу, ми можемо претендувати на справедливу їх оцінку. Ознакою ясного мислення є здатність перевіряти власні судження неупереджено: так, ніби вони належать комусь іншому, і готовність їх змінювати, якщо в них є помилка.
Для того щоб зробити аналіз своїх думок звичним і ефективно застосовувати його у різних сферах життя, варто систематично шукати сліпі плями у наших судженнях, чесно визнавати те, чого ми не знаємо, а під час діалогу по-справжньому слухати те, що говорить співрозмовник.
За матеріалами OPEN
Ілюстрація: unimenta.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців