Тунельне мислення

Я все життя був змушений возитися зі шнуром від ноутбука. Хоча у мене є зручний кабінет та зручний робочий стіл, мені найкраще працюється у кав’ярні. І я вічно витрачав купу часу, щоб відключити живлення, запакувати шнур, а потім знову підключити ноутбук до мережі в іншому місці. Тому — увага! — Я купив другий шнур. Тепер один із них постійно підключений до розетки поряд зі столом, а другий завжди зі мною в рюкзаку. Такі маленькі перемоги — справа нескладна. Все, що для цього потрібно, — усвідомити проблему та трохи її обміркувати. Але під час численних бесід я зрозумів, що людям складно навести власні приклади таких перемог, — розповідає Ден Хіз (Dan Heath) у своїй книзі «Upstream» («На крок попереду»).

(Чесно, я не вихваляюся. Насправді я багато років порався з цим нещасним шнуром від ноутбука і придумав рішення лише тому, що почав писати книгу про упереджувальне мислення. Навіть якось незручно.) Це змусило мене замислитися: якщо упереджувальне мислення — така проста штука і при цьому так ефективно позбавляє багаторічних подразників, то чому ми так рідко його використовуємо? Якщо подумати, то перекрити кисень моєму власному упереджувальному мисленню було б напрочуд просто. Я б, звичайно, не замислювався, як спростити собі життя по дрібниці, якби хтось із моїх рідних був хворий або якби я перебував у постійному стресі через сімейні чи робочі негаразди. Здавалося б, все очевидно: серйозні неприємності витісняють дрібниці. У мозку просто не вистачає потужності, щоб справлятися і з тим, і з іншим. Однак насправді питання про «потужність» мозку — досить підступна штука.

Вчені з’ясували, що при браку будь-якого ресурсу — часу, грошей, розумової та психічної енергії, — біда не в тому, що серйозні неприємності витісняють дрібниці. Навпаки: це дрібні проблеми змушують нас забути про великі.

Психологи Ельдар Шафір (Eldar Shafir) та Сендхіл Мулленатан (Sendhil Mullainathan) у своїй книзі «Scarcity» («Дефіцит») називають це «тунельне мислення». Коли людям доводиться вирішувати безліч проблем, вони розуміють, що впоратися з усіма завданнями неможливо. У них з’являється тунельне мислення. Вони не думають про довгострокові плани, не розставляють стратегічні пріоритети. Тому тунельне мислення — це бар’єр, який заважає зробити крок уперед. Воно змушує нас дивитися лише на короткострокову перспективу, реагуючи на проблеми, що вже існують: адже в тунелі можна рухатися тільки вперед.

Часто кажуть, що низка неправильних рішень здатна призвести до злиднів. Іноді так воно і є (згадаймо про знаменитих спортсменів, які отримують мільйони, а потім, закінчивши кар’єру, живуть у злиднях). Але Шафір та Мулленатан стверджують, що насправді причинно-наслідковий зв’язок у цьому випадку зворотний: саме бідність змушує нас приймати недалекоглядні фінансові рішення. На їхню думку, потреба — дефіцит коштів — «позбавляє нас проникливості, здатності мислити на перспективу та контролювати себе». Автори стверджують: «Масштаб впливу вражає — бідність знижує когнітивні здібності людини сильніше за безсонну ніч. Отже, справа не в тому, що бідняки від народження гірше ворушать мізками. Їхня здатність ясно мислити знижується через бідність».

За відсутності грошей будь-яка проблема стає джерелом стресу. Ми не маємо «фінансової подушки безпеки», щоб вчасно провести техогляд автомобіля, заплатити за візит до стоматолога, взяти на роботі кілька днів відпустки за свій рахунок, щоб доглядати за хворим родичем. Життя перетворюється на ходіння канатом, де будь-яка помилка може стати катастрофою. Люди, що потрапили в такий «тунель», не здатні мислити системно. Вони не в змозі передбачати та попереджати проблеми, а можуть лише реагувати на них.

Але тунельне мислення властиве не лише біднякам, які відчувають дефіцит коштів: із тим самим успіхом його причиною може стати дефіцит часу. «Через дефіцит коштів або часу — і, як наслідок, тунельного мислення — ви відкладаєте важливі, але нетермінові речі, якими так просто знехтувати: прибирання в кабінеті, колоноскопію, написання заповіту, — пишуть Шафір та Мулленатан. — Витрати на них чекають тут і зараз, вони здаються непідйомними, і нас так і підмиває відкласти це на потім. А отримані переваги перебувають десь поза тунелем. Отже, вам доводиться чекати, поки всі термінові справи не будуть завершені».