Працювати важко. Щодня ви витримуєте стрес від того, що постійно треба переборювати різноманітні труднощі, матеріально забезпечувати родину, вчитися поводитися лише так, як заведено, щоб просунути свою кар’єру і заробити більше. І завжди над головою висить загроза змін, оскільки компанія завжди може змінити напрям діяльності, вивести вашу посаду поза штат або залучити особливо «розумний» комп’ютер, що зможе виконувати вашу роботу краще, швидше і дешевше. А ще є інші люди, з якими доводиться працювати, безкінечне різноманіття персонажів, декотрі з яких працюють з вами в одному приміщенні, інші розкидані у всьому світі. Ви намагаєтеся з ними співпрацювати, проте їхні мотиви і методи роботи залишаються для вас загадкою. Поїздка не допомагає, оскільки перетворюється на щоденну битву з іншими в поїздах, літаках і на автострадах. Усі кудись спішать, засмічуючи артерії вашого міста. Це лише підвищує рівень стресу. Сорок п’ять хвилин, година, півтори години в один бік або двогодинний переліт, якщо ви працюєте на одну з консалтингових фірм і повинні особисто зустрітися з клієнтом, може здатися виснажливою щоденною гонитвою. По дорозі додому ви трошки розслабляєтеся, потім ви похапцем вечеряєте із сім’єю. Після вечері вам треба знову хапати до рук телефон і набирати електронні повідомлення, сподіваючись, що, відповівши зараз на останній запит, ви зможете завтра спокійно прийняти душ, а не дзвонити зрання.
Працювати важко, особливо якщо ви лікар. Може здаватися, що лікарям живеться краще, ніж більшості з нас, оскільки принаймні їхня робота справді важлива для суспільства. Коли ми щось і знаємо про світ праці, так це те, що люди прагнуть робити щось значуще. Нам здається, що, попри заповнення різноманітних паперів та іншу адміністративну діяльність, лікарі принаймні особисто бачаться з пацієнтами, лікують їх, і люди підводяться на ноги завдяки зусиллям і досвіду лікарів. Чи не може стати те, що всі ми бачили так часто, сенсом нашої роботи? Чи не хотіли б ми всі робити те, що любимо?
От тільки дані свідчать про інше. Незважаючи на благородство мети, лікарям важче, ніж більшості з нас, принаймні їм так здається. Згідно з доповіддю клініки Mayo, 52% лікарів повідомляють, що страждають на синдром вигорання на роботі. Випадки посттравматичного стресового розладу складають 15%. Це у чотири рази вище від рівня серед інших категорій людей, що працюють, і на 3% вище, ніж серед ветеранів воєн в Іраку та Афганістані. Ці захмарні рівні стресу неминуче мають негативний вплив як на догляд за пацієнтами, так і на благополуччя лікаря. Клініка Mayo виявила не тільки те, що збільшення на один відсоток кількості тих, хто хронічно стомлюється на роботі, призводить до зниження задоволеності пацієнтів від спілкування з лікарем на 20-30%, а й, що тривожніше, 15% лікарів зловживають наркотиками протягом кар’єри, а показники депресії та самогубств удвічі більші за загальнонаціональні.
За словами лікарів, усе тільки погіршується. Дослідження Mayo також свідчать про те, що 80% лікарів вважають, що медична професія на спаді, 60% усіх лікарів протягом кар’єри мають шанс стикнутися з судовим позивом і, найголовніше, 73% лікарів не будуть рекомендувати медичну професію своїм дітям. Якщо теперішні тенденції збережуться, у 2025 році Сполучені Штати стикнуться з дефіцитом понад 20 тисяч лікарів.
Як свідчать дані, єдина робота важча за лікарську — робота медичної сестри або санітара у відділенні екстреної допомоги. Рівень депресій та хронічної стомленості на роботі є ще вищим, а випадки посттравматичного стресового розладу (19%) майже вдвічі перевищують рівень захворюваності ветеранів воєн.
Люди, що працюють у сфері охорони здоров’я, серйозно сприймають ці дані, присвячують значний час і гроші конференціям, дослідженням і практичним експериментам, щоб з’ясувати, що настільки деморалізує лікарів і що можна зробити, щоб цьому зарадити.
Головний підхід вас не здивує. Хоча кожна система охорони здоров’я відрізняється методами і пріоритетами, основне припущення полягає в тому, що бути лікарем або медсестрою дуже важко і тому передова лікарня повинна робити все можливе, щоб допомогти медичним працівникам оговтатися від стресу на роботі, а також знайти спосіб обмежити робочий тиждень до 60 годин, не більше. Це має створити бар’єр проти стресу, який постійно зростає. Деякі установи охорони здоров’я пропонують кімнати медитації при відділенні екстреної допомоги, інші надають підтримку за допомогою ведення електронної документації, треті оплачують сумісні щомісячні бенкети з колегами та членами родин.
Світ лікарів і медсестер, із його завеликим рівнем стресу і проблемами, пов’язаними зі стресом, є крайнім прикладом порівняно з іншими сферами світу праці. Як вчить досвід, робота може перетворитися на каторгу, викликати стрес, висмоктати всі сили і, якщо ми не будемо обережними, призвести до фізичного виснаження, емоційної порожнечі й депресії. Робота — це ділова оборудка. Ми продаємо свій час і талант, щоб заробити достатньо грошей, на які можна купити те, що ми любимо, і забезпечити тих, кого любимо. Дійсно, термін, який ми використовуємо для грошей, зароблених у результаті цієї оборудки, — це компенсація (compensation). Саме це слово вживають, коли гроші виплачуються після отримання поранення або за рішенням суду. Наша заробітна плата — не просто гроші, це компенсація за всі негаразди, що несе із собою наша робота, щось на кшталт хабаря, якщо вам так більше до вподоби.
Робота навіть відволікає від роботи. Коли нам потрібно зробити щось важливе, ми визнаємо, що це буде важко, якщо ми не зможемо якось втекти від щоденної робочої рутини. Тому ми ховаємося від керівництва, щоб мати змогу зосередитися на більш нагальній роботі.
Оскільки вплив роботи може бути дуже токсичним, очевидний і розумний запобіжний захід заради того, щоб усім нам не здохнути, сидячи на робочих місцях, полягає у тому, що треба збалансувати роботу чимось іншим, чимось кращим… життям.
Ми втрачаємо себе на роботі і знову відкриваємо у житті. Ми працюємо, щоб виживати, але живемо поза роботою. Коли робота спорожняє нас, життя сповнює нас нових сил. Коли робота виснажує, життя відновлює нас.
Вирішення проблеми роботи, як вважають, полягає у збалансуванні роботи й дозвілля.
Звісно, ми дещо спрощуємо. Деяким людям вдається отримувати задоволення під час виконання роботи, а інші мають повне стресів життя поза роботою. Ми також знаємо, що деякі роботи за природою є важкими, а деякі — нудними. Ні в кого праця чи життя не є повністю радісними або сповненими обмежень.
Тим не менш поширене у світі праці припущення: «робота — це погано», а «дозвілля — це добре». Через це має велике значення рівновага між роботою і життям. Чи підтримує компанія баланс між роботою і дозвіллям? Це запитання неодмінно поставить людина під час співбесіди при прийомі на роботу. А ще вона спитає: «Яка культура вашої компанії?» Це пояснює, чому на жорсткому ринку праці компанії підкреслюють свої послуги з хімчистки на робочому місті, банківської справи та догляду за дітьми, тихі кімнати для спочинку, масажі на стільцях, місця для коротенького пересипу й розкішні службові автобуси. Ці додаткові бонуси добре розраховані, їх часто високо цінують співробітники. Їхнє існування глибоко укорінене в припущенні, що робота є величезним тягарем на чаші терезів, тому прогресивна організація повинна робити все, щоб послабити цей тягар, поклавши противагу на іншу чашу.
/ Маркус Бекінгем, Ешлі Ґудолл “Плече до плеча. Як порозумітися на роботі”
Ілюстрація: medium.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців