Карл фон Клаузевіц і гнучкі принципи управління

Захід ніколи не відчував нестачі у військових мислителях. Але жодного з них не можна порівняти з Карлом фон Клаузевіцем (Carl von Clausewitz, 1780-1831), роботи якого несуть на собі неминучий відбиток німецької схильності до великих систем мислення.

Теоретичні розробки Клаузевиця багато в чому базуються на аналізі наполеонівських воєн. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. все, що стосується війн, набуло вже усталеної форми. Армії багатьох країн складалися із слабо мотивованих рекрутів під командуванням офіцерів (як правило, вихідців із дворянства). Усі слідували одній і тій же схемі дій — з арміями, які були практично ідентичними щодо організації та тактики. Різниця між перемогою та поразкою часто була відносно невелика. Одна сторона атакувала, інша відступала, наприкінці дня зустрічалися дипломати і якась частина території передавалася з рук у руки. Це була гра з рідкісними сюрпризами, стратегії якої були варіаціями кількох спільних тем, усі сторони яких були загальновідомими та загальноприйнятими.

Докорінні зміни у стратегії пов’язані з Наполеоном Бонапартом. Французька армія під його командуванням нерідко здобувала перемоги над чисельно переважаючим противником. Вони були не лише військовими, а й інтелектуальними. Бонапарт продемонстрував, наскільки застаріли традиційні ідеї організації та стратегії. Як прусський офіцер, противник французів, а у свій час їхній бранець, Клаузевіц отримував відомості про методи Бонапарта, як кажуть, «із перших рук».

У своєму трактаті «Про війну» (On War) Клаузевіц спробував запропонувати можливі шляхи зміни усталених поглядів на військову стратегію завдяки запровадженню гнучких принципів управління військами. У той час коли його попередники розглядали стратегію як діяльність із вирішення проблем, Клаузевіц наполягав (у дусі сучасної школи дизайну) на тому, що вироблення стратегії є необмеженою творчою діяльністю, яка належним чином сприймає напругу, конфлікти та протистояння, невід’ємно властиві війні як одному з різновидів людської та соціальної діяльності. Відповідно до його поглядів, стратегія покликана внести певну впорядкованість у хаос; стратег прагне передбачити, які форми набуде майбутнє. Одна з основних причин можливих помилок у пророкуваннях — здавалося б, незначні труднощі (або, як називає їх Клаузевіц, «тертя»), що неминуче виникають у реальному житті. Для того щоб стратегія відбулася, необхідно поєднувати організацію з формальним командним ланцюжком, в якому накази, що надходять зверху, виконуються без обговорення. Така організація також повинна використовувати ініціативу своїх членів.

Трактат «Про війну» включає глави про атаку і оборону, про маневрування, про збір інформації і про нічні операції. Книга досить об’ємна і місцями непослідовна, але незмінно захоплює своїми яскравими образами та метафорами.

У світлі підступного впливу тертя на дії воєначальника мимоволі виникають сумніви: а чи можлива реалізація стратегії в принципі? Клаузевіц відповідає на це питання в дусі школи позиціонування. Він стверджував, що всі стратегії вибудовуються з тих самих основних «будівельних блоків», що використовуються в атаці, обороні та маневрах. Основне завдання стратега — відкриття та реалізація нових їх комбінацій. У кожній епосі кількість можливих комбінацій обмежується існуючими технологіями та соціальною організацією. Через деякий час такі обмеження здаються неминучими і, отже, природними. Стратеги перестають ставити запитання, задовольняючись варіаціями на відомі теми. І таким чином, залишається тільки чекати на появу великих полководців, таких як Наполеон, які привнесуть у стратегію щось нове шляхом створення невідомих досі комбінацій. Таких людей мало, тому що…

…щоб прийняти важливе стратегічне рішення, воєначальнику потрібно більше сили волі, ніж у тактиці. В останній ви дієте під тиском ситуації… У стратегії… є велике поле для побоювань… для заперечень і протестів — і, отже, передчасного жалю. У тактичній ситуації щонайменше половину проблем можна оглянути неозброєним оком, тоді як у стратегії про все необхідно здогадуватись і все треба передбачати. Про якусь тверду впевненість, таким чином, не може бути й мови. Як наслідок, коли настає час перейти до дій, більшість генералів виявляються паралізованими непотрібними сумнівами.

Джерело: «Strategy Safari» by Henry Mintzberg, Bruce Ahlstrand, Joseph B. Lampel

Ілюстрація: defense.info