«Справа Дрейфуса» є прикладом двох типів мислення — «солдата» та «розвідника» — у дії. 1894 року французьке командування виявило, що хтось передає Німеччині військові секрети. Слідчі запідозрили у шпигунстві офіцера Альфреда Дрейфуса: його ранг давав йому доступ до секретної інформації, а крім того, Дрейфус не користувався довірою товаришів по службі, оскільки був у французькому генеральному штабі єдиним євреєм.
Слідчі передали зразки почерку двом графологам. Один із них підтвердив, що почерк шпигуна збігається з почерком Дрейфуса; інший у цьому впевнений не був. Від послуг скептично налаштованого експерта слідчі відмовилися: той працював у Банку Франції, а у фінансовій сфері євреї мали великий вплив, і слідчі вважали, що ця обставина зумовила його висновок. Дрейфус наполягав на своїй невинуватості. Проте суд визнав його винним у державній зраді і засудив до довічного поодинокого ув’язнення на острові Диявола, розташованому біля берегів Французької Гвіани.
Невдовзі після того, як Дрейфуса відправили на каторгу до Південної Америки, французьку контррозвідку очолив полковник Жорж Пікар, який отримав завдання зібрати додаткові докази у справі. Пікар не відчував симпатій до Дрейфуса і не сумнівався у його винуватості. Але коли випливли нові листи до німців, Пікар звернув увагу на те, що почерк у цих листах дуже схожий на почерк у записці, що приписується Дрейфусу. Вивчивши листи, графолог припустив, що іншого агента навчили імітувати почерк Дрейфуса. Пікару стало зрозуміло, що той, хто надсилав секретні відомості німцям, із самого початку наслідував почерк Дрейфуса, щоб перевести на того підозру в шпигунстві. Занепокоєний цими знахідками Пікар зрештою докопався до істини, наживши собі чимало ворогів у французькій армії.
Командування відправило Пікара на ризиковане завдання, сподіваючись, що він загине. Після того, як попри всі очікування він повернувся, його заарештували за витік секретних даних і посадили у в’язницю на десять років. Вийшовши на волю, Пікар продовжував стояти на своєму; завдяки його зусиллям Дрейфус був виправданий і відновлений у званні. Пікар уособлює тип мислення розвідника, в основі якого лежить «розмірковування, вмотивоване точністю». Цінувати точність – значить бути об’єктивним та «інтелектуально чесним».
Мислення солдата
Люди з мисленням солдата шукають докази, що підтверджують те, у що вже вірять; вони підбирають раціональні причини, дурять себе і видають бажане за дійсне. Це називається «директивно вмотивоване міркування». Під «вмотивованим міркуванням» зазвичай мається на увазі саме такий тип упередженого міркування, що веде в певному напрямку. Думати таким чином буває простіше і зручніше, ніж дивитися в обличчя фактам; крім того, дистанціюючись від неприємної дійсності, людина зберігає позитивне уявлення про себе. Ще однією причиною схильності до мислення солдата може бути прагнення йти на поступки, щоб ладнати з людьми.
На рішення, які ми ухвалюємо, більше впливають очікувані короткострокові, ніж довгострокові результати. Мислення солдата сприяє виникненню так званого «ефекту сьогодення», який може перешкоджати здійсненню наших цілей і планів. Одним із найсильніших мотиваторів буває надмірний, ні на чому не заснований оптимізм. У довгостроковій перспективі, якщо події чи результати не виправдовують початкові ірраціональні очікування, такий оптимізм виявляється поганим помічником. Одна брехня нашаровується на іншу, а самообман несе в собі ризики та суперечності, які можуть проявитися в найбільш невідповідний момент. Мислення розвідника допомагає запобігти такому розвитку подій.
Мислення розвідника
У міру того, як бізнес повсюдно переходить від ієрархічної командно-адміністративної структури до систем управління з ширшою участю співробітників, мислення розвідника набуває дедалі більшого поширення в сучасному світі. Ясність бачення і мислення, довгострокове планування, прагнення прокласти власний шлях незалежно від думки оточуючих послужать вам добру службу в сучасному «світі розвідників». У цьому світі дедалі більшого значення надають незалежному мисленню і творчій — і водночас логічно виправданій — реакції на кризи та проблеми.
Для «розвідника» важливі вчинки, а не слова й переконання. Готовність визнавати помилки — одна з ознак мислення розвідника, тому що «розвідники» ніколи не вважають свої міркування бездоганними. Ще однією якістю таких людей є відкритість для критики та вміння робити з неї висновки.
Перейти від мислення солдата до мислення розвідника допоможуть наступні звички:
- Приймаючи рішення, перевіряйте себе на упередженість, яка може завадити вам винести об’єктивне судження.
- Висловлюючи тверду впевненість у чомусь, обмірковуйте, чи справді ви повністю переконані в тому, що стверджуєте.
- Якщо вас непокоїть потенційна проблема, вирішіть, що робити, коли вона виникне, а не підшукуйте раціональні аргументи, щоб її ігнорувати.
- Знайдіть такого автора або канал новин, з якими ви не згодні, і почитайте їх матеріали. Це видання має бути для вас досить авторитетним: думка про те, що воно вплине на вашу думку, не повинна викликати у вас відторгнення.
- Не звинувачуйте людей у ірраціональності — намагайтеся зрозуміти причини їхніх дій чи висловлювань.
- Шукайте можливості внести корективи у свої переконання або відмовитись від абсолютної впевненості.
- Якщо ви розійшлися з кимось у думках із будь-якого питання, а потім змінили свою точку зору, зв’яжіться з цією людиною.
- Досліджуйте тему, що викликає у вас сильну реакцію, та пройдіть ідеологічний тест Тьюринга. Поговоріть із кимось з опонентів, щоб дізнатися, чи ви пройшли тест, – чи добре ви розумієте позицію іншої сторони.
Джерело: «The Scout Mindset»
Ілюстрація: libreriamo.it
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців