Якось одна людина сказала Насреддіну:
– Я дуже бідний. Так жити просто неможливо. Як ти думаєш, чи не покінчити мені із собою? У мене шестеро дітей і дружина, ще є моя овдовіла сестра, старі батько й мати. Вижити стає все важче й важче. Чи можеш ти що-небудь порадити?
– Ти можеш зайнятися двома речами, і обидві вони допоможуть, – відповів Насреддін. – Перша – почни пекти хліб, тому що людям, щоб жити, доводиться їсти. Так ти ніколи не прогадаєш.
– А інша? – запитав бідняк.
– Почни шити савани для мерців, тому що всі люди в решті решт вмирають. Це теж непоганий бізнес. Обидві ці справи хороші – і хліб, і савани. Через місяць цей чоловік повернувся. Він був зовсім сумний і виглядав навіть ще більш зневіреним.
– Схоже, нічого не вийде. Я вклав усе, що зміг наскребти, у справу, як ти порадив, але, здається, все проти мене.
Насреддін здивувався:
– Як таке може бути!? Людям потрібно їсти хліб, поки вони живі, а коли вони вмирають, їхнім родичам доводиться купувати саван.
– Ти не розумієш, – відповів чоловік. – У нашому селі ніхто не живе й ніхто не вмирає. Вони всі просто животіють…
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців