Підприємливість — шлях до нової охорони здоров’я в Україні

Підприємливість - шлях до нової охорони здоров'я в УкраїніУкраїнська охорона здоров’я – це сфера, де розмова про управлінські проблеми має особливу вагу. Менеджмент@Блог вирішує взяти участь у дискусіях про управління в цій специфічній галузі, до якої у різних ролях має відношення кожен з нас. Віднині на блозі розпочинається публікація дописів, пов’язаних із менеджментом в охороні здоров’я.

У сьогоднішньому дописі зробимо спробу спрогнозувати, як буде виглядати система охорони здоров’я в Україні в майбутньому. Чи буде вона більше схожа на британську систему – із жорстким державним регулюванням та безкоштовною (на момент надання) допомогою? Чи ми підемо по американському шляху із великою кількістю недержавних закладів та платними (через приватне страхування чи прямі платежі) послугами? Найвірогідніше, що ми все ж таки підемо власним, українським шляхом. Але він, як не дивно це звучить, буде більше схожий на американський варіант. Про це свідчить парадоксальний факт – наявність надзвичайної підприємливості у сфері охороні здоров’я при жорсткій, консервативній діючій системі.

Це не просто припущення. Це висновок, який можна зробити простеживши реальні тенденції. Точніше, розгледівши їх через численні парадокси. Перший парадокс і тенденція : ми досі маємо жорстко врегульовану державну систему охорони здоров’я, але при цьому швидко зростає кількість приватних закладів. Не дивлячись на те, що реальні статистичні дані про приватні організації отримати сьогодні складно, ріст численності центрів, клінік та кабінетів у приватній власності можна бачити неозброєним оком. І це не говорячи про незліченні приватні прийоми без офіційного юридичного статусу. Наприклад, у позаробочий час у кабінетах поліклінік. Або у робочий час за встановлену платню. Цікаво, що при дуже сильному бажанні населення і влади бачити охорону здоров’я державною (а може, це лише створення видимості?), небаченими темпами зростає попит на приватні послуги.

MUST READ:  7 порад продавцям, яким доводиться мати справу із негативно налаштованими клієнтами

Друга пара «парадокс-тенденція» полягає в тому, що українські лікарі, будучи довгий час частиною потужної державної системи і вважаючись дуже консервативними людьми, все одно обирають шлях незалежного приватного підприємництва. Мене вразили дані про те, що майже 75% приватних медичних закладів в Україні мають штат чисельністю до 20 працівників! З іншого боку, це звучить в унісон з відгуками керівників закладів (отриманими у приватних розмовах), в яких вони скаржаться на труднощі в утриманні в штаті лікаря, який досягає пристойного професійного рівня, або оволодіває якоюсь новою методикою лікування.

Нарешті, третій цікавий парадокс. При потужному супротиві зміні 49 статті Конституції, і небажанні розлучатися із «безоплатною» медичною допомогою, люди готові платити за охорону здоров’я. Власне, вони вже це роблять. Ідеться не про корупцію. Ідеться про добровільну плату лікарю за надану якісну послугу і добровільний прийом цієї плати (відповідно до конкурентної ціни) після успішного надання послуги. Це явище називається ринковими відносинами, поки що не узаконеними в нашій країні. Є дуже багато людей, які готові заплатити за медичну допомогу в обмін на якісне, і головне, результативне її надання. Тому фактично в багатьох державних закладах існує «двовимірна реальність». В одному вимірі заклад – це державна установа, яка надає відповідно до встановлених норм якості (хоча, чи встановлені вони?) допомогу населенню місцевої громади безкоштовно. В іншому вимірі – фактично платний заклад, який надає послуги за відомими наперед цінами будь-кому, хто звертається по допомогу і готовий заплатити цю ціну. Це не добре і не погано – це реальність, на яку погоджуються і лікарі, і пацієнти, але якої не хоче помічати влада.

MUST READ:  Винна система, а не люди, які працюють в ній!

Очевидно, що повністю одержавлена медична допомога потрібна лише численним державним чиновникам. Бо лише в такій системі буде місце для них усіх. В реальності ж система рухається у напрямку ринкового саморегулювання. Варто лише уважніше придивитися до суті речей, опустити штампи на зразок «корупції» або «низького статусу лікаря у суспільстві» і стане очевидно, що ні лікарі, ні пацієнти не зацікавлені у існуючій одержавленій «безкоштовній» системі. Принаймні, про це свідчать факти. Навряд чи в нашій країні повториться американський досвід, в цьому навіть немає потреби. Але охорона здоров’я у державній власності нас також не влаштовує. Це суб’єктивний погляд. Однак – на об’єктивну реальність.