Останнім часом ми частенько стаємо свідками розмов про пристрасть та робоче покликання. Втім, багато з нас часто плутають ці два поняття. Відповідь на запитання, яка ж різниця між покликанням та пристрастю на робочому місці та що між ними спільного, дають в журналі Management Issues.
Покликання дає відповідь на запитання: навіщо людина існує?
Пристрасть, в свою чергу – це емоційна, психологічна, ментальна або ж духовна енергія, яка змушує людину рухатися вперед, не зупинятися на досягнутому. Іноді вона пов’язана із покликанням, а іноді – ні. Саме пристрасть мотивує нас здійснювати нас певні дії. Саме вона змушує нас постійно розвиватися та удосконалюватися, щоб в майбутньому виконувати свою роботу ще краще. Але іноді пристрасть може виявитися обмежуючою та навіть деструктивною – як для нас самих, так і для людей, які нас оточують.
Коли футбольні фанати проносять із собою на стадіон запальну суміш – ними також рухає не що інше, як пристрасть – особливе захоплення їхньою командою. Так само і у робочому середовищі, працівники можуть засуджувати своїх колег, залякувати підлеглих, брати участь у розповсюдженні чуток, бути неввічливими та нахабними, обґрунтовуючи таку свою поведінкою пристрастю до роботи.
Отже, пристрасть – це енергія. Запитання полягає лише в тому, куди спрямована ця енергія?
Чи позитивна ваша пристрасть? Чи підтримує і допомагає вона іншим досягати їхніх цілей? Чи навпаки – вона виявляється негативною, руйнівною та деструктивною? Факт вашої пристрасності не є гарантією вашої чесності, відкритості, емоційного інтелекту чи таланту. Пристрасть – це всього лише енергія!
У свою чергу саме покликання стає тим “магічним інгредієнтом” який надає сенс вашій пристрасті, спрямовує її у конструктивне русло. Без покликання, як дороговказу, пристрасть не має жодного сенсу. Без покликання людина втрачає будь-які орієнтири, а її життя стає незбалансованим та нещасним.
Можливо саме тому багато людей, досягнувши 30-річного віку, потерпають від так-званого синдрому “кризи середнього віку”. Вони потратили безліч часу, зусиль, енергії та грошей щоб отримати юридичну, медичну, фінансову, інформаційну або ж управлінську освіту. Вони все життя були впевнені, що поступають правильно, інвестуючи у популярну сферу. Але проходить певний час – і вони починають ненавидіти те, чим займаються.
Вони прийшли у певну сферу тому, що їм так порадили кар’єрні наставники та консультанти, які чудово розуміються на економічних тенденціях і тому знають, яка професія стане популярною завтра, але які не враховують справжніх вподобань тієї людини, якій взялися допомагати. Чого вони ніколи не зможуть вирахувати та виміряти – то це людського серця. А саме серце лежить в основі будь-якого покликання. Не розум! Не логіка! Не сексуальність! І не популярність!
Два юристи, два ІТ-шники, два менеджери та два блогери можуть виконувати однаковісіньку роботу, але при цьому рівень їхньої пристрасті, їхньої залученості у процес, їхньої любові до роботи буде відрізнятися. І цей рівень залежить не від чого іншого, як від того, чи відповідає їхня посада їхньому покликанню. Чи відчувають вони, що працюючи – наближуються до заповітної мети у своєму житті?
Покликання – це своєрідний компас кар’єри, який завжди вказує правильний напрямок, керуючись яким, ми завжди знаємо, куди рухатися. Без цього компасу люди втрачають сенс життя спершу у 30 (а потім і в 40, і в 50) років, постійно дивуючись, як вони могли обрати хибний напрямок. Але через деякий час знову помиляючись…
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців