У середу, 4 червня, Києво-Могилянська Бізнес-Школа за ініціативою Innovations.com.ua організувала круглий стіл “Бізнес в Азії: управлінські висновки”. Інформаційним приводом стала травнева поїздка 65 учасників МВА-програм та викладачів kmbs до Індії та Китаю.
Не буду переповідати всі доповіді, які прозвучали під час конференції. Натомість поділюся власними враженнями від заходу та деякими доволі несподіваними відкриттями, на які наштовхнули ідеї його учасників.
Перш, ніж перейти безпосередньо до розповіді про управлінську та побутову культуру Китаю та Індії, декан kmbs Павло Шеремета поділився зі слухачами кількома доволі цікавими спостереженнями. Так, він відзначив, що робота управлінця до певної міри є “шизофренічною”. Зазвичай від топ-менеджера вимагають виконання двох основних функцій у компанії: прийняття рішень та їх впровадження. Втім, як стверджують теоретики менеджменту, “рішення” та “впровадження” потребує абсолютно різних режимів мислення.
Для прийняття якісних рішень у компанії повинна панувати демократія. Тільки у такому режимі можлива повноцінна дискусія, розгляд всіх альтернативних точок зору і, як наслідок, вибір найбільш вдалого підходу до вирішення проблеми.
Для впровадження обраної стратегії у дію (а особливо – у великих компаніях) повинен діяти режим, який, при його проектуванні на державне управління, можна було б назвати авторитарним. Авторитаризм не сприяє дискусії, яка є життєво важливою на етапі прийняття рішень. Але коли рішення прийнято – потрібно якомога швидше переходити від слів до діла. Інакше ідеальні плани та стратегії розвитку компанії так і залишаться всього-на-всього красивими мріями.
На жаль, об’єднати ці два підходи у рамках однієї компанії іноді буває дуже і дуже складно.
Саме тут ми підходимо до устрою двох супердержав, про які йшлося під час конференції: Індії та Китаю (демократії та авторитаризму). Адже Індія – це демократія у її майже гіпертрофованому вигляді. А демократія – це завжди хаос. Про хаос у Індії знають не за чутками. Вона вражає своїми контрастами. Сучасні будівлі та готелі Бомбею розташовані поряд із гетто та людьми, які живуть на обочині дороги. Незважаючи на надзвичайно високу вартість землі у місті, володарі будівель, які своїм виглядом нагадують про післявоєнну розруху, а розмірами – “шпаківні”, настільки цінують сімейну спадщину, що не поспішають її продавати.
Вражає і дорожній рух у Індії, де їздять багато маленьких авто, які часто рухаються, ігноруючи будь-які правила, але не створюють жодних аварійних ситуацій. На вулицях трьохметрової ширини у Делі якимось чином існує двосторонній рух пішоходів, мотоциклів та “велорікш”. Зверху його доповнює рух мавп, які панують на електричних кабелях, підвішених у декількох метрах над землею. Воістину, демократія – це хаос. І на прикладі Індії це помітно як у жодній іншій країні.
Бізнес-культура Індії має корені в торгівельній касті, де бізнесом поколіннями займається вся сім’я. Складається враження, що індійцям важливо показати себе своїм родичам, тоді як китайці намагаються виставити себе на показ світові.
Орієнтація на внутрішній ринок диктує Індії відповідну стратегію розвитку – це товари та послуги за найнижчою у світі ціною (хоча стереотипи щодо найдешевшої у світі робочої сили потроху перетворюються на міфи – вартість працівників поступово, але впевнено, зростає).
На персональному рівні індійський бізнесмен більш відкритий і налаштований на партнерські стосунки, тоді як китаєць протягом тривалого часу може сприймати вас лише як людину, яка платить гроші, але не є партнером. Можливо, саме таке ставлення є причиною того, що з китайцями часто побоюються мати справу бізнесмени з інших куточків світу. Адже китаєць не відчуватиме за собою провини, якщо купить у вас певний продукт, повернеться “додому”, скопіює його і відкриє поряд із вашою – власну компанію із його виробництва.
Як можна було здогадатися зі всього сказаного вище – Китай сповідує авторитарний стиль правління (та управління). А отже, у них не все так однозначно із рішеннями – але на найвищому рівні – із впровадженням. Тільки авторитарний стиль правління міг призвести до створення у Китаї технологічної зони Суджоу, яка колись була рисовим полем, а зараз перетворилася на територію із величезною кількістю підприємств. Фірмам потрібні робітники, тому біля зони почали зводитися будинки. Так утворилося місто. Втім, такий підхід міг стати можливим лише у країні із авторитарним стилем правління, адже він потребує надзвичайно активного державного втручання.
Чи можливо поєднати індійський (демократичний) та китайський (авторитарний) підходи в управлінні компанією? Над цим питанням до сих пір продовжують “битися” управлінці всього світу. Втім, тепер вони принаймні знають, в який бік рухатися.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців