Це не тільки у металургів відбувається скорочення штатів – це відбувається у Києві, в офісах через дорогу. Відправляють у відпустку за свій рахунок, звільняють не тільки рядових співробітників, але й цілі відділи у великих компаніях. Поки що це не прийняло масовий характер, але, за моєю суб’єктивною оцінкою, не менш ніж 20 тисяч чоловік у Києві втратили роботу (або пішли у неоплачувану відпустку) тільки за останні 2 тижні жовтня. Оскільки я оптиміст – цифра дуже оптимістична. Криза вже поруч.
Якщо до цього додати проблем, пов’язаних з отриманням кредитів для бізнесу, купівлею валюти, психологічний тиск від невідомості перспективи, наших політиків – то стає страшно навіть справжнім оптимістам. Чого ж нам чекати від цієї кризи?
“… Настав самий час для того, щоб казати правду, саму тільки правду, відверто та сміливо. Не треба також ухилятися від очевидних умов, які склалися в нашій країні сьогодні. Ця велика нація витримає, як витримувала досі, виживе та розквітне. Отже, перш за все, дозвольте мені заявити про моє тверде переконання, що єдина річ, яку ми повинні боятися, — це власне страх – невимовний, безпричинний, невиправданий жах, який паралізує необхідні спроби перетворити відступ у наступ …
Із таким духом ми з вами зустрічаємо спільні труднощі. Вони стосуються, дякувати Богові, лише матеріальних речей. Ціни знизились до фантастичного рівня; податки зросли; впала купівельна спроможність; уряди всіх рівнів стикнулися з серйозним скороченням доходів; обігові кошти заморожені у торгівельних потоках; зів’яле листя виробничих підприємств лежить обабіч дороги; фермери не знаходять ринків для збуту продукції; багаторічні збереження тисяч родин втрачені.
Що ще важливіше, перед великою кількістю безробітних громадян встала жорстока проблема виживання, при цьому не менша кількість людей трудяться в поті обличчя свого, мало що отримуючи взамін. Тільки нерозумний оптиміст може заперечувати тяжку реальність моменту.
Тим не менше причиною нашого зубожіння є не втрата нашої сутності. Нас не вразив напад сарани. Наші біди не можна порівнювати з випробуваннями, які наші предки здолали, бо вірили і не лякалися, за що ми повинні бути їм дуже вдячні. Природа, як і раніше, приносить щедрі дари, а людські зусилля їх примножують. Достаток у самого нашого порогу, але ми не можемо скористатися його щедрими дарами в силу їх недоступності. Відбувається це головним чином тому, що ті, хто відповідав за обмін суспільними благами, потерпіли невдачу по причині власної впертості і власної некомпетентності, визнали свою поразку і вийшли з гри. Діяльність безчесних міняйл засуджується судом громадської думки, люди не сприймають її ні розумом, ні серцем.
Міняйли втекли зі своїх високих місць у храмі нашої цивілізації. Зараз ми можемо відновити цей храм до давніх істин. Міра відновлення полягає у ступені, в якій ми застосовуємо суспільні цінності більш гідно, ніж просто грошовий прибуток.
Щастя полягає не просто у володінні грошима; воно полягає у радості досягнення, у хвилюванні від творчих зусиль. Насолода та моральна стимуляція праці більше не повинні забуватися у скаженій гонитві за незначними прибутками. Ці тяжкі дні будуть варті того, чого вони нам коштували, якщо вони навчать нас тому, що наша справжня доля не у прислуговуванні комусь, а у служінні собі і своїм близьким …
Реставрація вимагає, однак, не тільки змін у етиці. Ця нація вимагає дії, і дії невідкладної.
Наше найперше та найголовніше завдання — забезпечити працевлаштування людей. Це не є нерозв’язною проблемою, якщо подивитись на неї сміливо та мудро. Частково вона може бути вирішена шляхом створення робочих місць безпосередньо урядом, ставлячись до цього завдання так, як ми ставилися б до невідкладності війни, але, в той же час, через це працевлаштування вирішуючи дуже необхідні проекти зі стимулювання та реорганізації використання наших природних ресурсів.
Разом з тим ми маємо відверто визнати втрату рівноваги населення в наших промислових центрах та, розглядаючи національний масштаб перерозподілу, намагатися забезпечити надання права користування землею тим, хто найкраще вміє нею користуватися. Виконанню цього завдання можуть сприяти певні спроби підвищити вартість сільськогосподарської продукції і, таким чином, підвищити спроможність населення купувати промислові товари. Цього можна досягти шляхом реального попередження трагедії зростаючих збитків через продаж закладених малих будинків та ферм. Це може бути досягнуто наполегливою вимогою від урядів всіх рівнів, щоб вони невідкладно подіяли на попит з метою зменшення вартості продукції. Ефективною може бути також уніфікація заходів по наданню допомоги безробітним, які зараз найчастіше є розрізненими, неекономічними та нерівними. Також необхідним є планування на загальнонаціональному рівні та нагляд за усіма видами транспорту та зв’язку та іншими послугами, які мають безперечне суспільне значення. Є багато шляхів вирішення проблеми підвищення купівельної спроможності населення, але ми нічого не вирішимо одними лише розмовами. Ми маємо діяти і діяти негайно.
Нарешті, при вирішенні проблеми відновлення робочих місць, ми вимагаємо гарантії проти повернення недоліків старого порядку: повинен бути прямий нагляд за банківською діяльністю, кредитуванням та інвестуванням, тобто необхідно покласти край спекуляціям з грошима інших людей, а також необхідно забезпечити достатню кількість стійких грошей.
Так можна окреслити шляхи наступу.
За допомогою цієї програми дій ми спрямовуємо свої сили на впорядкування нашої національної домівки та створення додатного балансу прибутків. Наші міжнародні торгівельні відносини, хоча і є надзвичайно важливими, у відношенні часу та необхідності є другорядними у порівнянні зі стабілізацією нашої власної економіки …
Діяти таким чином і з таким результатом стає можливо при такій форма правління, яку ми успадкували від своїх предків. Наша Конституція є настільки простою і дієвою, що завжди є можливість забезпечити непередбачені потреби завдяки зміні акцентів та механізмів без втрати загальної форми …
Будемо сподіватись, що нормальний баланс виконавчої та законодавчої влади здатний вирішувати задачі, які постають перед нами. Але може статися, що безпрецедентна потреба у невідкладних діях може викликати відхилення від нормального балансу суспільного процесу …
Я готовий відповідно до свого конституційного обов’язку рекомендувати заходи, потрібні хворій країні у хворому світі. В межах своїх конституційних прав я буду шукати такі заходи (шляхи), а також інші шляхи, які може виробити Конгрес з його досвідом та мудрістю, щоб досягти швидкої стабілізації …
За надану мені довіру я відплачу відповідною до моменту відвагою і відданістю. Це мінімум того, що я зобов’язаний зробити.
Ми стикнулися з важкими годинами з усією безстрашністю національної єдності; з ясним усвідомленням пошуку старих найдорожчих моральних цінностей; з повним задоволенням від суворого виконання своїх обов’язків як старими, так і молодими. Ми маємо на меті гарантувати повноцінне та стабільне життя нації.
Ми не зневірилися в майбутньому основ демократії … Серед найважливіших потреб народу визначено потребу у чітких енергійних діях. Він вимагає дисципліни і керівництва для прямування певним курсом …”
Звичайно ж це не мої слова. Це інавгураційна промова Франкліна Делано Рузвельта. Вона була проголошена в далекому 1933-му році. Деякі слова я пропустив, але в цілому на 90% збігається з оригіналом. Для України ця промова звучить також гостро і актуально, як і тоді для народу США. Після цієї промови був час сміливої історичної творчості, якого США не знали ні до, ні після того.
Масова убогість, повна зупинка всіх банківських операцій, безпрецедентні за обсягом громадські роботи по всій країні (4 млн. чоловік), широкомасштабні соціальні реформи. Може нас це теж чекає? Не знаю, але сподіваюся, що до глобальних криз і реформ не дійде. Але точно знаю, що криза тільки набирає обертів. І схоже, що вона вже не тільки фінансова.
Як шкода, що у нас немає свого Рузвельта :-(.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців