Уільяму Едвардсу Демінгу належать слова “система – це мережа взаємопов’язаних компонентів, які працюють разом для досягнення однієї цілі. У системи повинна бути ціль! Якщо немає цілі – немає системи“. Отже, Демінг міг би сміливо стверджувати, що в Україні немає системи охорони здоров’я. І я схильний вірити йому більше, ніж будь-якому українському експертові або чиновнику.
Де ціль? Вона ніби-то “мається на увазі”. Але вимовити її вголос не виходить. Це неможливо вимовити. Неможливо навіть вмістити в своїй голові, що цей набір установ (тільки що ми довели, що це не система) здатен реально, в результаті своєї роботи зменшити захворюваність на… Ні, це навіть писати неможливо.
З іншого боку: де взятися цілі? Точніше: хто наважиться поставити її? Жоден урядовець не наважиться сказати, що за 5 років він спробує призупинити страшні темпи вимирання українців від хвороб, які в світі подолали десятки років тому. Бо знатиме, що не спробує.
Але уявімо, що хтось-таки наважиться сформулювати ціль. Але поставити її перед собою точно не стане сили нікому. Чому? Бо одразу доведеться уявити, який об’єм роботи доведеться зробити “в низах”, у найменших процесах, які не дивлячись ні на що, ніби струмок крізь нагромадження каміння все ж таки доносять якусь мізерну цінність до пацієнтів. Скільки доведеться розгребти цих нагромаджень, щоб вивільнити потік!
Демінгу належить ще одна влучна фраза: “Ми повинні працювати над процесом, а не над результатом процесу“. Ці чудові слова ми повинні викарбувати над входами до кабінетів керівників українських поліклінік, лікарень, центрів, служб, управлінь і в першу чергу міністерства.
Ми повинні перевернути з ніг на голову нашу ментальність. Необхідно (це вже питання життя людей!) почати працювати над процесами.
Процеси нагадують мені сценарій спектаклю, а виконавці – акторів. Навіть найталановитіший актор не врятує жахливу постановку. Отже коли від вакцини вмирає дитина, а ми міняємо голову, заступника і секретаря заступника – ми можемо бути певні, що трагедія повториться. Ми працюємо над результатом, ми звільняємо акторів. Але насправді сценарій написаний жахливо, і новий актор буде лише грати ту само погано написану партію.
Тільки коли нарешті це усвідомимо – станемо здатні поставити ціль. Чесно і без пафосу. Бо в українській медицині не повинно бути місця пафосу. Уінстон Черчілль у своїй першій промові у якості прем’єр-міністра сказав людям: “Я не можу обіцяти вам нічого крім крові, виснажливої праці, поту і сліз”. Наша ціль і наш шлях повинні бути приблизно такими само. Але ми отримаємо винагороду – систему, яка під непопулярні слова буде рухатися вперед замість того, щоб під дифірамби летіти у прірву.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців