Управління знанням та соціальні медіа – протистояння чи доповнення?

Десятиліття розвитку концепцій управління знанням, що масово запроваджувалися в бізнес-структурах, переконало багатьох у тому, що корпоративні знання та практики є ключовим фактором успіху компанії у конкурентному середовищі. Традиційні для попереднього періоду технології управління знанням (про які нерідко йшла мова на сторінках порталу Management.com.ua) були досить складними, тісно перепліталися з IT-архітектурою підприємства, і зазвичай запроваджувалися “згори донизу”. Причиною цього було прагнення забезпечити цілісність підходу, корпоративні стандарти і узгодженість зі стратегією компанії.

Але з початком нового тисячоліття Інтернет пережив справжню революцію, яка виявилася у переході до Web 2.0 і розвитку соціальних медіа. Користувачі отримали можливість не просто “споживати” інформацію, а спів-доповнювати її, за допомогою нових соціальних технологій: форумів, блогів, вікі, соціальних мереж, тощо. Сайти почали містити все більше програмних елементів, що дозволили перенести багато операцій, які до того виконувалися спеціальними десктопними програмами, у браузер. Інтернет перемінився. Швидко стало зрозуміло, що йдеться вже не про якусь косметичну зміну, а радикальний зсув у самій архітектурі Інтернету. При цьому кожен користувач отримує безпрецедентні засоби самовираження і роботи зі спільним масивом знань, який за рахунок цього зростає з прискоренням. Корпоративний світ відчув потужні маркетингові переваги, які дає ведення блогів, а при наймі на роботу працедавці чи спеціалізовані рекрутингові агентства почали все частіше доповнювати аналіз резюме потенційного співробітника перевіркою його діяльності у різних соціальних мережах.

Подібним чином, у корпоративних мережах управління знаннями, які до того найчастіше були збудовані за архітектурою, схожою на дореволюційний Інтернет, з’явилося багато елементів соціальних медіа. Зараз існує багато форматів, через які у системи управління знаннями запроваджують соціальні технології – корпоративні соціальні мережі, вікіпедії, форуми, локальні блоги, тощо. Один із найновіших і найяскравіших прикладів – запровадження у корпоративних мережах технологій мікроблоггінгу – публікації користувачами коротких повідомлень (не більше 140 знаків) про свою діяльність (враження, думки тощо) на даний момент. Це, здавалося б, нехитре рішення, насправді відкриває можливість формування стійкої “спільноти практики” (Community of Practice, CoP), яка спроможна забезпечити інтенсивне соціальне навчання всіх учасників в процесі досягнення спільних цілей. Найвідомішим відкритим варіантом застосування технологій мікроблоггінгу в мережі Інтернет є Твіттер, який за темпами свого росту і проривністю своєї моделі став справжнім феноменом року, що збігає.

Проте наскільки можливим є дійсне, робоче поєднання елементів соціальних медіа та ієрархізованих структур управління знаннями, які вже більше десятиліття використовуються в бізнес-організаціях? Чи не стануть соціальні медіа занадто вибуховими для таких структур? Чи не вимагатимуть вони для себе абсолютно іншої архітектури, радикально перекроївши самі принципи кодифікації та управління знанням? Відповіді ми побачимо вже у найближчому майбутньому. А зараз поки що існують дуже різні думки – від аргументів про те, що насправді соціальні медіа лише вдало доповнюють існуючі архітектури управління знанням і не являють собою нічого принципово нового, – до все частіше озвучених думок про те, що у цьому випадку має місце надзвичайно глибоке протистояння парадигм управління знаннями та соціальних медіа, і це при зовнішній благополучності і без усвідомлення самого цього протистояння більшістю учасників процесу. Час від часу озвучується провокативна думка про те, що підгрунтям цього протистояння є також відмінність між світоглядами і цінностями різних поколінь. Особливо це стосується т.з. Покоління “Y” (особи, що народилися після 1980-го року) та попередніх поколінь – “Х” (народжені у проміжку між 1965 та 1980) і “бебі-бумерів”. Див. наприклад виступ Венкатеша Рао на нещодавній конференції, присвяченій питанням “Підприємства 2.0”.

Щоправда, існує значна кількість українських підприємств, які ще не ставили питання про актуальність методологій і технологій управління знаннями навіть у першому варіанті. З огляду на чинник світової кризи, навряд чи питання про використання найновіших мережевих рішень сприймається як одне з найактуальніших. Але саме в контексті пошуку шляхів обмеження витрат на перший план виходять технології дистанційної роботи, які дозволяють суттєво зменшити транспортні, орендні витрати і т. д. Тим більше що велика частина цих технологій є у відкритому доступі. Можливо саме зараз, шукаючи менш багаторівневих способів організації бізнесу, українські компанії отримують шанс використати соціальні медіа для кодифікації і накопичення критичної маси відповідних знань та вмінь, яка дозволить перейти на якісно новий рівень ведення бізнесу.