“Гарячі” гроші – наш порятунок?

Зараз економісти та бізнес-гуру ламають голову над проблемою оздоровлення світової фінансової системи й пропонують безліч рецептів. Дієвість багатьох із них під великим питанням. А деякі – доволі екстравагантні. Один із таких нетрадиційних рецептів – концепція “вільних грошей” германо-аргентинського комерсанта Сільвіо Гезелля (Sil’vio Gezell). До речі, вона дуже успішно була реалізована на практиці. Саме цій концепції була присвячена цікава стаття, що нещодавно вийшла у журналі “Компаньон”.

Наприкінці XIX ст. Гезелль виявив, що традиційні форми грошей неефективні, оскільки вони зникають із обороту, як тільки в них виникає підвищена потреба, і, навпаки, затоплюють ринок, коли їхня кількість і без того надмірна. Гезелль пояснив цей феномен тим, що на відміну від всіх інших товарів і послуг гроші можна залишати в себе без витрат. Наприклад, якщо в однієї людини є кошик фруктів, а в іншої – гроші, то перша буде змушена якомога швидше продати свій товар, щоб не втратити його, а друга може почекати, поки ціна на гроші (відсоток) не прийде у відповідність із його уявленнями. Таким чином, гроші випадають із обороту й гальмують економіку. І якщо це було проблемою в часи існування золотого стандарту, то після його скасування фінансова система остаточно відірвалася від економіки.

Сільвіо Гезелль сформулював ідею “природного економічного порядку”. При ньому (на відміну від сучасного “не природного” порядку) гроші стають платною державною послугою. “Тільки гроші, які застарівають подібно газетам, гниють, як картопля, іржавіють, як залізо, і випаровуються, як ефір, здатні стати гідним інструментом для обміну картоплі, газет, заліза й ефіру, оскільки тільки такі гроші покупці й продавці не стануть надавати перевагу самому товару”, – вважав він. Люди повинні були б платити невелику суму державі (або мерії) за право не витрачати, а зберігати гроші. Натомість суспільство одержувало б квітучу економіку – без інфляції, з інвестиціями в реальний сектор, і рівнем безробіття, що прагне до нуля.

Придумані Гезеллем гроші називають “негативними”, або “вільними” (Freigeld), а також “гарячими бонами” (бони – щоб відрізняти від звичних грошей, гарячі – тому що печуть руки, вимагаючи, щоб їх негайно витратили).

На початку 1930-х під час сильного економічного спаду європейці звернулися до робіт німецького вченого. Першим, хто використав гроші Геззеля, був німецький гірський інженер Макс Гебеккер, хазяїн вугільної шахти, що простоювала. Щоб пожвавити виробництво в умовах дефляції й недоліку грошей, він вирішив виплачувати робітникам заробітну плату тимчасовими грішми – верами. Термін дії цієї грошової одиниці – рік. За використання 1 вери як засіб обігу потрібно було наклеювати через кожні півмісяця марку вартістю 1 цент. Наприкінці року 1 веру з 24-ма наклеєними марками можна було обміняти на нову веру або на 1 рейхсмарку. Кілька тисяч магазинів по всій Німеччині приймали веру в якості оплати за свої товари; деякі банки відкрили рахунки в цих грошових одиницях. 2,5 млн. чоловік використовували такі гроші як засіб обігу. Однак восени 1931-го року рейхсбанк заборонив їхній випуск.

Випуск маркірованих тимчасових грошей із негативною прибутковістю мав місце в 1931-1933 рр. – у Германії, Австрії, Ліхтенштейні, Швейцарії, Франції, Іспанії, Естонії та США. У всіх випадках у найкоротший термін вони демонстрували блискучі результати в рішенні найважчих проявів економічної депресії. І завжди національні центробанки висували обвинувачення в порушенні монополії на емісію й обіг коштів.

Пізніше концепція “вільних грошей” видозмінилася, і зараз вона представлена в локальних системах взаємного кредитування й у системі time banking, що дозволяє учасникам обмінювати свою працю на так звані тайм-долари. У країнах ЄС, Японії, США і Росії є чимало прикладів успішного функціонування “нетрадиційних” грошей. Їхня популярність у масах пояснюється можливістю одержати потрібний товар чи послугу, заощадивши при цьому такі дефіцитні традиційні засоби. А автори й по сумісництву емітенти альтернативної готівки (наприклад, глава Bank of International Art Money Ларс Креммер, який придумав “арт-мані”, гроші у вигляді міні-картин) дуже швидко заробили свої капітали, зрозуміло, у традиційних євро або доларах.