В Україні настане «інноваційна» лихоманка?

Інноваційний підхід до управління – це та ланка, яка наразі може дозволити компаніям не лише пережити сьогоднішній шторм, а й вийти завтра з максимально розправленими вітрилами. Правда, за цей успіх варто платити ризиком – таке основне правило інновацій.

Пам’ятаю, як рік тому я сидів у переговорній кімнаті Києво-Могилянської Бізнес Школи, де один потужний український менеджер доводив: нормальній українській компанії інновації не потрібні, адже навіщо лишній напряг, коли маржа рітейл-бізнесу – 35%, у той час як у США – за щастя отримати 4%. У мене не було сильних аргументів на свій захист, але було внутрішнє відчуття, що щось тут не так.

Пройшло ще півроку, і стало зрозуміло, що ж було не так. 35% лишилися у ностальгійних згадуваннях, спочатку була економія на чаї, потім – на устаткуванні, потім – на людях. У декого – на цілих підрозділах та компаніях. І я нарешті чую, як на ринку пожвавилася тема інновацій.

Нещодавно читав статтю Павла Шеремети, в якій він пише про продуктивність праці українських менеджерів. За статистикою, продуктивність праці українця становить 20% продуктивності європейця. У тій же статті автор пише, що збільшити цей показник можна, у першу чергу, завдяки інноваціям в управлінні – новим підходам до маркетингу, операційного менеджменту, HR-мереджменту, фінансам, стратегії. Наприклад, Чан Кім у своїй праці «Стратегія Блакитного Океану» пропонує інноваційний погляд на стратегію. Він пише не просто про інноваційні (а значить наворочені дорогі розробки) продукти, а інновацію цінності, яка може творитися і завдяки зменшенню вартості продукту – наприклад, Netbook, машина за $2 500 від Tata Group, SouthWest Airlines.

Інноваційний підхід до управління – це та ланка, яка наразі може дозволити компаніям не лише пережити сьогоднішній шторм, а й вийти завтра з максимально розправленими вітрилами. Правда, за цей успіх варто платити ризиком – таке основне правило інновацій.

Віктор Оксенюк, www.innovations.com.ua