У свіжому номері журналу “Компаньон” в рубриці “Найкаща порада мого життя” – передрук з американського журналу Fortune – дещо несподіваною порадою ділиться Ерік Шмідт – СЕО, напевне, найдинамічнішої компанії світу – Google. Вже інтригує – яка ж саме порада допомогла панові Шмідту стати чи не найвпливовішим топ-менеджером світу?
Виявляєтья, найкраща порада його життя – найняти бізнес-тренера. Ось його аргументи – цитую за журналом “Компаньон”.
“Тренер … покликаний спостерігати за своїм підопічним та “вичавити” з нього максимум. В контексті бізнесу тренер – це та людина, яка дивиться на речі з іншої точки зору, описує іншими словами, обговорює з вами можливі підходи до вирішення проблем”.
Мене зачепила ця тема з особистих причин. Річ у тім, що останні півроку я один-два рази на місяць веду тренінги. Так, окрім того, що я керую видавництвом і є власником тренінгової компанії, я ще й працюю як тренер. Ділюся знаннями з 2-х тем: особиста ефективність і управління відділом прямих продажів.
Так ось, в кінці кожного тренінгу я роздаю анкети для зворотнього зв’язку, щоб оцінити інтерес до того чи іншого блоку, теми і т.ін. І знаєте що? Приблизно половина відвідувачів є новачками в освіті. Тобто вони відвідують тренінг вперше в житті. На початку тренінгу вони зазвичай скептики. Вони усім своїм виглядом запитують – ну що ти нового можеш розповісти мені? До кінця події їхнє ставлення змінюється на протилежне. Вони активно цікавляться поглибленням і розвитком тих знань і навичок, які вони отримали: Що можна ще почитати? Що можна ще відвідати? Що я думаю про бізнес-школи і т.ін.
Я не втомлююсь дивуватися – скільки дорослих людей, які працюють у бізнесі, не мають не лише профільної освіти (наприклад MBA), але й узагалі жодної години освіти!
Але навіть не це найдивніше. Найдивніше, скільки людей, котрим ми пропонуємо ті чи інші навчальні програми, відмовляються. “Ні, дякуємо, це нас не цікавить”. Чому? “В нашій компанії не заведено відвідувати тренінги (конференції, форуми…)” “У нас працюють дуже кваліфіковані співробітники”. “Наш директор не довіряє тренінгам”. “У нас проводяться внутрішні навчальні програми” (а хто навчає вчителів? – самі вчаться). Варіантів обгрунтування, чому ми не вчимося, десятки.
Мені цікаво, чи існує статистика споживання послуг бізнес-освіти на душу населення? Ми ж знаємо споживання на душу населення пива, вина, шоколаду, а ось про навчання, здається, невідомо. Якщо така статистика існує, то де в ній місце нашої держави? І хто попереду?
Колись, за радянських часів, ми були упевнені, що ми – радянські люди – найосвідченіша нація на Землі. І така, що читає найбільше. Щоб визначити наш рівень читання досить піти до найближчої книжкової крамниці й оцінити її рівень. І порівняти, з середньою книгарнею, скажімо у Москві. Я не кажу про Лондон, Париж чи Нью-Йорк. Досить Москви.
А ось стосовно освіти цікаво. Може хтось зустрічав такі дані?
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців