Компанії постійно говорять про нові ідеї та інновації – як один з аспектів, необхідних для виживання бізнесу у сучасних умовах. Сьогодні мені хотілося б поділитися з вами однією такою ідеєю, на яку випадково натрапив у блозі Леоніда Каганова. І стосується вона безпеки у літаках. Адже принцип, який діє у цьому бізнесі сьогодні, абсолютно не враховує честь та гідність клієнтів (яким іноді доводиться роздягатися до нижньої білизни, аби довести обслуговуючому персоналу, що вони не намагаються пронести на борт заборонені предмети), і при цьому має дуже сумнівну ефективність.
Як сьогодні вирішується проблема авіаційного тероризму (коли літак захоплює терорист, і, погрожуючи пілотам та пасажирам, вимагає розвернутися і летіти в Сомалі, або таранити башти Торгового центру)? Проблематично! Аеропорти нашпиговані шпіонами, відеокамерами, рентгенівськими установками, рамками і сканерами, які намагаються виявити у пасажирів зброю, вибухівку, кислоти, колючі та ріжучі предмети… У дітей відбирають скляночки з водою, пенсіонерів змушують знімати пряжки на кальсонах… А якщо у когось металічні протези… Пекло, яке здається природнім і єдиним рішенням проблеми з небезпекою, тому що іншого рішення ми просто не можемо вигадати.
Але, як виявляється, воно існує! Це рішення, звісно, видасться нам незвичним – але буде надзвичайно дієвим. Дивовижно, чому це рішення не використовується.
Уявімо, що в кабіні пілота власні двері назовні, власний туалет і бутерброди. Але їх кабіна відокремлена від іншого салону повністю глухою і непробивною перегородкою. Щоб вона була зовсім непробивною – можна між кабіною та салоном розмістити невеликий машинний відділ. Мета: щоб ні з пасажирами, ні зі стюардесами у пілотів не було зворотнього зв’язку. Пілоти можуть робити повідомлення пасажирам, але отримувати від них відповідь – ніколи. Та й навіщо? Що цікавого їм можуть розповісти стюардеси? Зайшли в кабіну, зачинилися, злетіли, політали, сіли. У потрібному місці у визначений час. Той із пілотів, хто хоче слави, може потім вийти зі своїх дверей, оббігти навколо літака і стати біля трапу, щоб пасажири дякували йому за прекрасний політ.
Що при цьому відбувається? Зрозуміла річ, терорист як і раніше може підірвати літак, зґвалтувати стюардесу чи передушити пасажирів. Але для цього, погодьтесь, зовсім необов’язково літати в літаках. Точнісінько те саме можна зробити на землі, в автобусі чи в темному провулку вночі – там і народу більше і ніяких рентгенівських рамок немає.
Єдине, чого терорист не зможе зробити при описаній вище моделі безпеки – це “захопити літак” і будь-яким чином впливати на маршрут: втекти в Сомалі чи атакувати хмарочос. А саме це приваблює авіаційних терористів, а зовсім не бажання вбити себе та оточуючих, чи не так? Це набагато простіше реалізувати на землі. А тут, хоч розгроми весь салон, хоч головою бийся об металеву стіну машинного відділу – пілоти ні про що не здогадаються до самої посадки. А там з терористом розберуться відповідні служби. Результат: будь-який сенс захоплювати літаки зникає. Звісно, залишається можливість диктувати ультиматуми через спільників на землі. Це можна робити й зараз – мовляв, у вантажному відділенні бомба. Але при відсутності безпосереднього доступу до пілота це дуже ускладнює процес і робить літак вкрай непривабливою ціллю для терористів. І якщо в Сомалі полетіти таким способом ще можна, то атакувати владні будівлі чи інші стратегічні об’єкти – взагалі ніяким чином.
Це незвично – ми чомусь не уявляємо, як можна працювати з такою моделлю безпеки. А на інформаційній мові все елементарно: пілот літака – це людина з “презумпцією невинності”, у нього за спиною роки навчання, стажування та перевірки відділами кадрів та комісіями. Історія не знає випадків, коли теракти здійснювалися пілотами літаків. Тому сидіти він повинен у своєму замкненому просторі, захищеному від сторонніх впливів.
А ось пасажир – навпаки – суб’єкт з “презумпцією вини”. Не в тому сенсі, що він щось накоїв, а в тому, що йому не можна довіряти: він прийшов ззовні і ніхто не знає, з якими намірами.
Що робить аеродромний карантин? Він намагається пропустити через себе натовп пасажирів, щоб за результатами перевірки також дати їм статус “невинності” і пустити в загальний простір з пілотами. А це докорінно неправильно, тому що швидка перевірка перед рейсом не може бути ідеальною. Залишається тільки молитися, щоб вона не дала збою.
Ми не розуміємо, як можна відрізати кабіну пілотів від салона. Але якщо задуматися – яка інформація від салону дійсно потрібна пілотам? Крики на віражах? Оплески під час зльоту та посадки? У пасажира серцевий напад? Жінка народжує? Не існує такої надзвичайної ситуації в салоні, яка б потребувала участі пілота. Всі мислимі та немислимі надзвичайні ситуації з точки зору пілотування діляться на два типи: ті, які потребують екстренної посадки в найближчому аеропорту і ті, які не потребують. Тому ця проблема вирішується дуже просто – ставиться в салоні у стюардес червона кнопка під склом: “прошу екстреної посадки”. При натисканні назовні відсилається лише один сигнал без пояснення причини. При чому не пілотам – а безпосередньо на землю. Диспетчерам. Тепер це їхня проблема – вести літак на посадку. А на злітній смузі готують відділ ОМОНа, пожежну машину і карету швидкої допомоги з дефібрилятором та повивальним столиком.
При цьому, зверніть увагу, система перевірки “вхідного потоку”, яка використовується зараз, абсолютно нічого не гарантує. Завтра з’явиться вибухівка з іншою резонансною частотою – і її апаратура пропустить. Як пропустили терористів з пластиковими ножами під час теракту 11 вересня. Шукали металеві ножі, а вони взяли пластикові… Хто ж міг подумати…
А все тому, що на авіалініях застосовується абсолютно недосконала модель безпеки: спроба знешкодити весь вхідний потік замість того, щоб ізолювати вразливе місце – кабіну пілотів.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців