Одного разу Ходжа Насреддін відправився на базар і довго ходив уздовж прилавків прицінюючись, але нічого не купуючи. Ринковий стражник якийсь час спостерігав за цим, і, зрештою, звернувся до нього з повчанням:
– Шановний, я бачу, грошей у Вас немає. Ви лише дарма смикаєте торговельний люд. Подай Вам це й те, поміняй фасон і розмір, зваж і поріж, а вигоди купцеві – ні на гріш. Якби я не знав, що Ви Ходжа Насреддін, подумав би, що на ринку завівся злодюжка: чекає, поки купець відвернеться, щоб запустити руку в чужу калитку.
У відповідь на це Ходжа витяг з кишені кошель, повний золотих і срібних монет, і мовчачи подав його стражникові. Той прийнявся вибачатися. Насреддін жестом зупинив його, показуючи, що образився, і сказав:
– Зазвичай я купую тут на суму настільки незначну, що вибирати товар довго не доводиться. Але сьогодні мене запросив для бесіди наш правитель Тимур, і, проводжаючи до воріт, дав цей гаманець. Він сказав: «Милий Ходжа, я хочу, щоб ти пішов на базар і купив що-небудь таке, що здатне доставити тобі маленьке людське задоволення». Ось уже четверту годину я броджу тут і з’ясував за цей час, що маленьке людське задоволення можна одержати лише безкоштовно – вибираючи і прицінюючись. Але, заплативши гроші, негайно його втрачаєш.
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців