Закриття EX.UA: Війна, яка веде в нікуди

Закриття EX.UA 31 січня 2012 року медіа-простір України сколихнувся від новин про закриття найбільшого файлообмінника країни Ex.ua. Ці новини швидко набирали багато сотень коментарів обурених користувачів, у яких відібрали можливість просто, швидко і головне – безкоштовно отримувати доступ практично до будь-якого відео- та музичного контенту.

Як би ми не ставилися до Ex.ua, заперечувати очевидне складно: в основі бізнес-моделі ресурсу дійсно лежало залучення гіганського трафіку за рахунок розміщення неліцензійного (піратського) контенту. В тому, що файлообмінник порушував закони України, не кажучи вже про міжнародні закони, немає ніякого сумніву. Тому його закриття, якщо поміркувати про цю ситуацію тверезо, – цілком закономірне.

Та чи означає це, що правовласники контенту, який протизаконно розміщувався на серверах Ex.ua, раптом почнуть заробляти більше?

Уявімо цілком міфічну ситуацію, що в Інтернеті стало неможливо (надзвичайно складно) завантажити безкоштовний контент. Скільки додаткових коштів зароблять на цьому правовласники?..

Ніскільки!.. Нуль!..

Справа в тім, що модель споживання платного контенту кардинально відрізняється від споживання контенту безкоштовного.
Безкоштовний контент споживають стільки, скільки хочуть. Захотів подивитися фільм – подивився. Захотів послухати музику – без проблем.

Платний контент споживають у рамках бюджету, виділеного на розваги. Людина готова потратити в місяць рівно стільки, скільки вона готова. І якщо безкоштовний контент зникне – бюджет на розваги не стане більшим. Адже навряд чи роботодавці підвищать зарплату своїм співробітникам тільки тому, що правоохоронці закрили Ex.ua.

А це приводить нас до факту, що замість боротьби з вітряками, одним з яких був найбільший український файлообмінник, правовласникам варто задуматися над пошуком альтернативної моделі заробітку. Розвиток Інтернету не зупиниться тільки тому, що Голівуд та звукозаписуючі компанії в США активно лобіюють закони на зразок SOPA. Та й самим авторам контенту (письменникам, співакам, художникам) як правило вигідно, щоб їхні твори були доступними якомога більшій кількості населення планети. Провідні митці вже зрозуміли це і активно розповсюджують свої твори безкоштовно, що, втім, не заважає їм отримувати справедливу винагороду за свою працю.

MUST READ:  Менеджер з нагайкою або Як знизити результативність компанії

Продовжують боротьбу із вільним контентом (який поки що прийнято називати таким образливим словом – “піратський”) тільки посередники – компанії, які стоять між автором та споживачами його творчості і чия роль у епоху гіперкомунікацій стає дедалі більш сумнівною. Звісна річ – ці компанії не хочуть втрачати надприбутки. Та чи значить це, що люди повинні повернутися до застарілої моделі ліцензійних дисків, які до того ж мають безліч обмежень щодо їх використання? Питання значною мірою риторичне.

Єдиний вихід для компаній, які колись дійсно були корисними, допомагаючи доставити твори мистецтва від авторів до споживача, а в епоху Google та Facebook лише перешкоджають прогресу – шукати нову бізнес-модель і нову цінність, яку вони зможуть запропонувати користувачеві. А інакше жорсткі принципи бізнесу “пережують їх і виплюнуть”, не зважаючи ні на їхні розміри, ні на кількість грошей, які вони готові витратити на лобіювання своїх законів.

Олександр Данилюк, керівник порталу Management.com.ua:

Хочу вставити свої „5 копійок” з приводу новини, яка несподівано стала топовою в Україні і, мабуть, вже вийшла за межі нашої країни. Я не хочу говорити про якесь політичне замовлення (у нашій країні це вже як правило), а подивитись на проблему більш системно.

MUST READ:  Джек Велш буде викладати в MIT Sloan School of Management

Закриття Ex.ua – це прецедент, який впливає на всю сферу споживання контенту. Майже революційна тенденція, яка чітко виявила конфлікт 2-ох парадигм споживання. 1 – стара традиційна модель, коли до контенту ставляться як до товару, з легалізацією відносин продавець-споживач. 2 – нова модель вільного споживання (акцентую увагу на слово „вільне”, а не „безкоштовне”). Чому виникла нова модель – зрозуміло. Світ змінився, інформаційна економіка (економіка постіндустріальної епохи) диктує нові правила гри.

Хочу навести цікаву цитату з книги відомого французького соціолога і філософа Жана Бодрійяра “Суспільство споживання” (La societe de consommation): Про споживання можна почути багато дивного й у той же час повчального. Наприклад, стверджують, що споживання потрібно “стимулювати”. Проповідують необхідність споживання – заради економічного росту. Все це наштовхує на певні висновки. Очевидно, що в капіталістичному суспільстві споживання не є ціллю виробництва і сенсом економіки – навпаки, воно стає засобом економічного росту підприємств.

Отже, у мене таке відчуття, що прихильники старої парадигми, не маючи інших ідей, якраз хочуть перетворити споживання на ціль свого бізнесу. Важелі, звичайно ж, вони використовують дуже практичні і зрозумілі у першу чергу для них самих. Не має сенсу бачити у людях, які вільно користуються та розповсюджують контент лише “піратів” та “халявщиків”. Може, дійсно, варто просто задуматися над тим, як навчитися з ними працювати?