У житті й бізнесі ми часто керуємося стратегіями поведінки, які ще глибше нас засмоктують у болото неефективних і тупикових рішень. Племінна мудрість індіанців Дакоти, що передається з покоління в покоління, саме про це. Вона гласить: «Коли ви усвідомлюєте, що їдете верхи на мертвому коні, найкраща стратегія — злізти з нього». Однак у сучасному бізнесі, освіті та державному управлінні часто застосовуються набагато більш просунуті стратегії, такі як:
- Купівля сильнішого батога.
- Зміна вершників.
- Загроза розірвання контракту з конем.
- Призначення комісії для вивчення коня.
- Організація поїздки в інші країни, щоб побачити, як там їздять на мертвих конях.
- Зниження стандартів, щоб до них можна було включити мертвих коней.
- Перекласифікація мертвого коня як «придатного до життя».
- Наймання сторонніх підрядників для їзди на мертвому коні.
- Запрягання кількох мертвих коней разом, щоб підвищити їх командний дух.
- Надання додаткового фінансування та/або навчання для підвищення продуктивності мертвого коня.
- Проведення дослідження продуктивності, щоб з’ясувати, чи зможуть більш легкі вершники покращити продуктивність мертвого коня.
- Заява, що оскільки мертвого коня не потрібно годувати, він є менш витратним, несе менші накладні витрати і, отже, вносить значно більший внесок у кінцевий результат господарювання, ніж деякі інші коні.
- Переписування очікуваних вимог до продуктивності для всіх коней.
- Просування мертвого коня на керівну посаду для найму іншого коня.
Мабуть немає такої людини з досвідом роботи в бізнесі та уряді, для якої ця химерна аналогія не мала б досконалого сенсу. Кожен без проблем може пригадати свою власну історію про «мертвого коня» — історію, розказану з розчаруванням, пристрастю та зневірою.
Це не обов’язково має бути якась колосальна катастрофа. Підійде будь-яка безнадійна справа або безглуздий проєкт, який здебільшого слугує чорною дірою для ресурсів. Шанс врятувати життя мертвому коню, провівши попередній аналіз, було втрачено. Тож, щоб розібратися, що сталося, давайте зробимо короткий «розтин мертвого коня».
Розтин «мертвого коня»
Перше припущення теорії «мертвого коня» полягає в тому, що кінь насправді зустрівся зі своїм творцем. Це створює враження, що оголошення його мертвим було об’єктивною і простою вправою. Підтекст такий: злізти з коня і відмовитися від невдалого починання не тільки можливо, але й дуже бажано. Перелік «просунутих стратегій» зводить, здавалося б, просте рішення до абсурду. Він передбачає, що невдала спроба є відкритим секретом. Проте, не бракує планів, як вирішити нерозв’язне.
Схоже, що тут ми маємо справу з дратівливою сумішшю групового мислення, навмисної сліпоти і видавання бажаного за дійсне. Щось утримує людей від очевидного: злізти з мертвого коня і відмовитися від програної справи. Крім того, не існує механізмів, таких як інституціоналізована адвокація диявола, які б висвітлювали ці проблеми. Давайте поміркуємо над кількома причинами цього:
- Ноу-хау. Воля до демонтажу є. Але ніхто не знає, як і яким видом транспорту скористатися замість цього. Можливо тому, що організація досягла піку «принципу Пітера» (The Peter Principle).
- Відповідальність. Ніхто не зобов’язаний видавати свідоцтво про смерть і організовувати похорон бідолашного коня. Замість цього, вони можуть бути залучені у вічну гру з перекладанням відповідальності.
- Корисливий інтерес. Той, хто міг би прийняти таке рішення, отримує вигоду від того, що кінь вважається живим і здоровим.
- Інвестиції. Аналогічно, на кону може бути надто багато фінансових або емоційних інвестицій.
- Его. Як наслідок, репутаційні втрати від відмови від мертвого коня занадто високі. Граціозний відхід здається неможливим.
Як би там не було, жити в незручній брехні здається кращим, ніж визнати, що кляча повинна бути похована на глибині двох метрів під землею. Це ставить доброчесного і принципового працівника у скрутне становище. З одного боку, не хочеться підливати масла у вогонь колективної омани. З іншого — звільнитися і покинути свій пост також не є найкращим варіантом дій. Тож питання полягає в тому, як поводитися, якщо звільнення не є варіантом?
Розв’язання теорії «мертвого коня»
Кріс Мейєр (Chris Meyer), письменник, викладач та аналітик, твердо переконаний, що ця стародавня мудрість може бути вирішена лише за допомогою ще більш стародавньої мудрості, пов’язаної з кіньми. У пошуках рішення, яке дозволить вам зберегти свою роботу, а також здоровий глузд, він звернувся до мистецтва дзен у викладенні майстра Шунрю Сузукі (Shunryū Suzuki):
Кажуть, що є чотири види коней: відмінні, хороші, посередні та погані. Перший кінь буде бігти повільно і швидко, вправо і вліво, за бажанням вершника, перш ніж побачить тінь батога; другий — так само добре, як і перший, доки батіг не торкнеться шкіри; третій — бігтиме, коли відчує біль на тілі; четвертий — коли біль проникне до самих кісток. Можете собі уявити, як важко четвертому навчитися бігати! (Zen Mind, Beginner’s Mind)
Мертвий кінь як остаточне випробування
«Яким би конем ми хотіли бути?» — запитує Сузукі. Він відчуває, що ми, мабуть, воліли б бути відмінними. Але аж ніяк не посередніми чи поганими кіньми. Однак, не обов’язково бажати бути чи навіть стати відмінним конем — це може призвести до самозаспокоєння.
І навпаки, бути поганим конем означає, що у вас є свої цілі і робота, яка вас чекає. Перегукуючись з уявним експериментом «Корабель Тесея», це спосіб мислення, який полягає в тому, щоб прийняти недоліки нашого існування і щиро та послідовно працювати над їх усуненням. Якщо все і так чудово, то що залишається робити?
Я не бачу причин, чому б нам не додати п’ятого коня до метафори Сузукі і не застосувати аналогію до нашого невдалого проєкту. Наш здохлий кінь не побіжить, як би ми його не били батогом. Мертвий кінь випробовує нашу стійкість і трудову етику на міцність. Він запрошує нас прийняти нашу ситуацію такою, якою вона є, включно з колективним самообманом, який нею керує.
Прийняття ситуації такою, якою вона є
Подумайте про це таким чином. Кого б ви хотіли мати в якості колеги? Когось, хто сліпо дотримується самосуперечливого статус-кво? Це людина, яка стала цинічною і озлобленою через обставини, що склалися. Чи хтось, хто приймає ситуацію такою, якою вона є, і вибудовує навколо неї реалістичну стратегію? Стратегію, яка передбачає більше не витрачати енергію на те, щоб розповідати людям правду, яку вони вирішили забути. Замість цього, можливо, ми захочемо з’ясувати причини колективного самообману; незнаних невідомих і «чорних лебедів».
Що заважає всім визнати правду? Як сказав філософ Алан Уоттс (Alan Watts), найкращий спосіб переконати когось, що Земля не пласка, — це відправити його в подорож до її краю. Це не означає, що у вас не повинно бути стратегії відступу. Неодмінно підготуйтеся до порятунку. Але тим часом ви можете старанно працювати над тим, щоб наблизити весь цей безлад до логічного завершення. Хто знає, можливо ви виявите, що ви не єдиний, хто змирився з цією хворобливою ситуацією, працюючи в режимі стоїка.
За матеріалами The Mind Collection
Ілюстрація: eybpoosh.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців