Розповідь про соту мавпу може надихнути нас на те, щоб спробувати змінити на краще свій куточок світу. Вона нагадує нам про силу одинака, який робить щось так, як треба, — приклад може швидко поширитися, і поведінка та культура цілої команди стануть іншими.
Історія ця наступна. У 1950-ті роки на японському острові Косіма, де мешкає велика популяція мавп, дослідники поставили експеримент. Вони стали розсипати в піску солодке коріння батату, яке мавпи підбирали і їли. Одна кмітлива молода мавпочка додумалася змивати пісок із батату, опустивши його в струмок. Вона навчила цьому своїх братів, сестер, товаришів по іграх, а ті, своєю чергою, стали вчити інших мавп.
Багато років батати мили тільки мавпи з обмеженої групи сімей, а потім сталося щось неймовірне. Одного чудового дня, — здавалося, без жодного переходу, — їх раптом почали мити всі мавпи. Сталося щось на кшталт якісного стрибка. Щойно сота мавпа освоїла нову поведінку, — пояснювали популяризатори експерименту, — вона поширилася на всіх мавп острова (і навіть, як вважали тоді дехто, інших островів). Одна мавпа не могла передати всім іншим повідомлення «батати треба мити», але коли було досягнуто критичної маси, про це якимось чином дізналися одразу всі.
Кен Кіз розповів цю історію в 1980-ті роки в контексті холодної війни та руху за нерозповсюдження ядерної зброї. Хоча повторне вивчення результатів експерименту засвідчило, що зміна поведінки мавп мала більш обмежений характер, спостереження про те, що культурний зсув починається зі зсуву в індивідуальній поведінці, досі не втратило актуальності. Не у всіх процесах присутній виражений лідер, і не завжди можна визначити, за яких умов учасники зуміють повністю проявити свої здібності.
Керуючи, ми здійснюємо серйозні зрушення, роблячи щось правильне. Якщо не піклуватися про те, кому дістануться похвали і слава, можна домогтися дуже багато чого. Іноді вам вдається переконати боса або когось із керівників перевірити вашу ідею, інколи ви отримуєте відмову і мусите проявляти завзятість. Майже всі успішні нововведення Starbucks починалися з особистої ініціативи, з того, що хтось робив щось, що здавалося йому правильним. Саме так був винайдений наш пляшковий фрапучіно, так ми почали грати в кафе музику, випускати і продавати записи, так з’явилося навіть знежирене молоко у складі наших напоїв — у кожного з цих починань своя історія.
Наші партнери можуть щось вигадувати, ділитися своїми ідеями з іншими, знаходити підтримку і в підсумку привносити свою лепту в успіх свого співтовариства — у цьому випадку Starbucks. Нововведення, можливо, і не принесе винахіднику особистої слави, але загальний успіх повернеться до нього, як залізо до магніту. Я переконаний, що його стануть більше поважати, хоча, можливо, і не за конкретну ідею. Адже, як говорить старе прислів’я: що більше ти даєш, то більше отримуєш.
Джерело: «It’s Not About the Coffee»
Ілюстрація: shutterstock.com
Менеджмент.Книги: телеграм-канал для управлінців